Дон Кіхот. Дійсно цікава постать в літературній творчості світу... А саме тому цікава, тому що цікаве тлумачення цієї особи, розглядання особистості(чи що?!) з різних боків. Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж.. З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі..
Дело было к вечеру. Герасим шёл тихо и глядел на воду. Вдруг у самого берега он увидел небольшого щенка,который никак не мог вылезти из воды. Щенок бился,скользил и дрожал. Герасим подхватил его одной рукой,сунул за пазуху и быстро пошел домой. В своей каморке он уложил щенка на кровати, прикрыл, затем сбегал на конюшню за соломой, а потом на кухню за чашечкой молока. Бедной собачонке было всего три недели. Глаза у нее прорезались недавно. Она ещё не умела пить из чашки. Герасим осторожно взял ее за голову и пригнул к миске с молоком. Собачка начала пить с жадностью. Герасим глядел, гладел да как засмеётся. Всю ночь он возился с ней. Герасим заснул наконец около собачки радостным и тихим сном.
После дневного зноя раскалённое солнце к вечеру закатилось за морской горизонт. Уже звёзды зажглись и влажные от прохлады приподняли небосвод. Воздух, ещё горячий, витает между небом и землёй, и поэт сравниает его с рекой. После зноя пришла долгожданная прохлада, и дышать стало легче. Не только человеку стало легче дышать, но и вся природа вздохнула, оживилась после застывшего состояния в знойный день. И так ей стало легко дышать, будто горячих его ног коснулась холодная ключевая вода. Прекрасное стихотворение, будто нарисовано художником, а сколько литературных приёмов: метафоры, эпитеты, сравнения, олицетворение.
