«Говорящий человек» проявляет себя в речи диалогической и монологической. Диалоги (от др.-гр. dialogos -- разговор, беседа) и монологи (от др. -гр. monos -- один и logos -- слово, речь) составляют наиболее специфическое звено словесно-художественной образности3. Они являются своего рода связующим звеном между миром произведения и его речевой тканью. Рассматриваемые как акты поведения и как средоточие мысли, чувства, воли персонажа, они принадлежат предметному слою произведения; взятые же со стороны словесной ткани, составляют феномен художественной речи.
Диалоги и монологи обладают общим свойством. Это речевые образования, обнаруживающие и подчеркивающие свою субъективную принадлежность, свое «авторство» (индивидуальное и коллективное), так или иначе интонированные, запечатлевающие человеческий голос, что отличает их от документов, инструкций, научных формул и иного рода эмоционально нейтральных, безликих речевых единиц. Диалог слагается из высказываний разных лиц (как правило, двух) и осуществляет двустороннее общение людей. Здесь участники коммуникации постоянно меняются ролями, становясь на какое-то время (весьма малое) то говорящими (т.е. активными), то слушающими (т.е. пассивными). В ситуации диалога отдельные высказывания возникают мгновенно4. Каждая последующая реплика зависит от предыдущей, составляя отклик на нее. Диалог, как правило, осуществляется цепью лаконичных высказываний, именуемых репликами.
Объяснение:
У оповіданні «Стариган із крилами» відомого колумбійського письменника Г. Маркеса зображено маленьке містечко, розташоване у безрадісній сірій місцевості. Всюди бруд, багнюка, морський непотріб, що гниє на березі. До знедолених життям, бідних мешканців цього містечка одного разу сходить ангел. Але цей ангел був не схожий на тих, які існували в уявленні людей – прекрасних небесних істот з чистими білими крилами.
Ангел, що прийшов на землю, був більше схожим на зубожілого старигана, а його крила нагадували облізлі яструбині крила на спині звичайного злодюжки. Пелайо та його дружина Елісенда – це родина, до якої прийшов стариган з крилами. У них незадовго до того народився син. Вони не розуміли, навіщо їм ангел. Ніхто навіть не знав, хто такі ангели, і чи є справжнім ангелом хворий і брудний стариган, якого Пелайо закрив у брудному кутку разом з курми.
За думкою автора, таке безіменне містечко, що живе своїм, відстороненим життям, така сіра місцевість можуть бути будь-де на Землі. На жаль, всюди знайдуться ті, хто закриє справжнього ангела у брудному курнику, та й ті, хто за гроші буде з задоволенням розглядати незнайому істоту. Саме так і вчинили персонажі оповідання, які, наче у зоопарку, збиралися у довгу чергу, щоб подивитися на справжнього ангела, жбурнути у нього камінням, видерти з крила пір’їну чи припекти розпеченою залізякою.
Але жадібні до усього нового люди дуже скоро забули про старигана з крилами, бо в містечко приїхала циркова трупа, що привезла нове видовище – жінку-павука. Тобто. натовпу немає різниці, що розглядати, аби тільки скрасити своє одноманітне життя. Подружжя, у курнику якого був закритий ангел, не розгубилося. і за його показ зібрало багато грошей, на які збудувало новий двоповерховий будинок. Але й їм стариган із крилами з часом настільки набрид, що Елісенда вважала справжніми тортурами життя у місті, де повно ангелів.
Хворий, старий і самітній ангел з брудними крилами майже без пір’я так і не викликав ні у кого співчуття, а тим паче любові, визвав лише нездорову цікавість. Він не міг нікуди летіти, доки настало оновлення природи, з яким оновився і ангел. Оновився – і улетів. Ніхто у цьому безпорадному місті так і не зміг зрозуміти, навіщо до них прилітав ангел.
Нажаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість людей, що зайняті своїми повсякденними турботами, і дійсно можуть не помітити диво, яке існує поруч з ними, як це сталося з героями оповідання «Стариган із крилами». Але я впевнений, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, ангели повернуться на землю і ми зможемо помічати їх та розуміти, для чого вони живуть поряд з нами. А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує стариган із крилами з оповідання Г. Маркеса.
Я так понимаю, Вы не читали. Если вкратце, то в произведении говорится о том, как рассказчик ехал в, так сказать, тележке со своим, вернувшимся с войны приятелем. Он же повествует рассказчику историю о том, что его забрали на фронт, но в первые же месяцы он попал в плен и познал всю "радость" концлагеря. Затем, благодаря своей же храбрости и мужественности сбежал оттуда. Позднее узнает от соседа письмом, что семья его - жена и дочери погибли во время фашисткой бомбежки. Позже герой едет работать в совершенно незнакомые ему места, где встречает мальчика-сироту Ваню, а еще позднее говорит ему, что он, якобы его отец (Ваня потерял и маму, и папу) и они благополучно заживают вместе в связи с тем, что Ванюша поверил, что он - сын Андрея Соколова (того самого парня).
Это все перефразируй и своего добавь. Я думаю, вам можно заглянуть в учебник. Основная суть здесь. Удачи.