Гобсек ... Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.
Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість. Я захищаю його тому, що кожна людина сама визначає, чим займатися у житті. Гобсек живе так, як сам цього бажає, а, погодьтеся, якщо людина живе у гармонії з собою, то не можна сказати, що вона є марнотратцем власного життя.
У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.
Клієнти Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".
Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".
Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.
Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.
А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".
Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.
Когда Тарас был ещё Тарасиком, он бегал босиком и без штанов, с вечно сопливым носом, по своёму хутору. Голодное было время, 16-й век шёл, жрать было нечего и работы не было никакой. Тарас частенько убегал в степь. Там он ловил мышов и тараканов, потом жарил на костре, а то и так лопал. Правда потом маялся животом и делал везде кучки, как паршивый котэ. Матушка ему говаривала, что мол, хватит бегать -то, давай бульбу садить, а то придёт зима и сдохнем до смерти от голода. А тому всё нипочём, лень ему было, но когда пришла осень, он всё же взял одну картовку и закопал её где-то. Через неделю он пошёл собирать свой урожай, но не нашёл то место, куда он её воткнул. Заревел Тарасик на весь хутор, как колхозный бык, жрать-то нече, а хоцца, а нетука! Вот оказия-то! С тех пор и стали его звать Бульбой. И когда на них напали польские шляхи в 18-ом веке, Тарасу уже стукнуло 50 лет и он стал предводителем партизанского отряда Борьба шла вяло и безрассудно, ума то мало было, куда что направить и куда повернуть--он плохо понимал, вот тогда он со своей братией и сел писать письмо турецкому султану, мол ради Христа, я тебе мешок картошки отвалю. Султан говорит--ладно, а сам собрал войско, да и напал на Залежну Украину. Долго они мусолили друг дружку, а в перерывах пили горилку, да жрали сало, свиньи то ещё остались по хуторам, а вот коней уже всех сожрали и не на ком стало воевать. Тогда они попросили перемирие и уехали все в Турцию на курорт. Там их всех и перебили до одного... Это время назвали Турецким гамбитом, которое впоследствии стали употреблять в шахматах. Мол, нечего шататься по курортам, когда Родина в опасности.
Ассоль – главная героиня повести А. С. Грина «Алые паруса», девушка, чья мечта стала явью. Эта маленькая девочка является живым воплощением такого сильного и вечного чувства, как надежда. Ее сердце полно чувств, эмоций и переживаний, она искренняя и открытая, в ней живет доброта. Она является истинным символом любви и веры. В разговоре с папой, она как-то сказала: «Скажи, почему они нас не любят?» - «Э, Ассоль, - говорил Лонгрен, - разве они умеют любить? Надо уметь любить, а этого-то они не могут». Но Ассоль может и для нее это совсем не трудно.
По натуре эта была девушка с чутким воображением и добрым сердцем. Она могла заговаривать с деревьями и кустарниками, как живыми, заботиться о братьях меньших, и искренне мечтать. Когда она подросла, то стала настоящей красавицей. Все что Ассоль надевала, казалось новым и очаровательным. Её лицо было по-детски наивным и лучистым. Она ни на миг не забывала о своей мечте и живо ее представляла. Даже Лонгрен думал, что пройдет время, и она забудет слова сказочника Эгля.Умение самозабвенно мечтать и игнорировать злые насмешки окружающих пошли девушке на пользу. В ее жизни, на самом деле, появился некто особенный, надевший на ее палец кольцо, пока она спала. После этого, она еще больше уверилась в том, что «он» скоро появится в ее жизни. Вскоре в деревне Каперна появился тот самый корабль с алыми парусами, а с ним и Артур Грэй – капитан корабля, отважный моряк и просто благородный человек, который услышал историю про Ассоль и воплотил ее в реальность.
Гобсек ... Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.
Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість. Я захищаю його тому, що кожна людина сама визначає, чим займатися у житті. Гобсек живе так, як сам цього бажає, а, погодьтеся, якщо людина живе у гармонії з собою, то не можна сказати, що вона є марнотратцем власного життя.
У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.
Клієнти Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".
Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".
Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.
Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.
А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".
Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.