Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо” Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
Стихотворение А. Блока "Летний вечер" является представителем жанра пейзажной лирики.
Сюжет произведения повествует о виде летнего, августовского заката в поле. Характер описания спокойный, проникнутый грустью и смутной надеждой. Позднее лето определяется благодаря таким чертам, как: некошеная межа, песня жницы, сжатая рожь. Безличные предложения подчеркивают тишину и спокойствие природы.
Стихотворным размером автором выбран четырехстопный ямб, в первом и третьем четверостишье рифма перекрестная, во втором - парная.
Александр Александрович Блок использовал такие тропы:
олицетворения ("лучи ... лежат", "дремотой ... трава объята");метафоры ("красный диск луны");эпитеты ( "последние лучи", "луговые дали","вечерней тишины", "дремотой розовой");
Стилистические фигуры стихотворения: обращения ("Забудь заботы и печали, умчись без цели на коне").
Повествование ведется от лица лирического героя. Лирический герой Блока имеет настроение, связанное с тревогой и душевным непокоем. Пейзаж, наблюдаемый им, является поводом для яркого выражения желания устремиться к своей цели, стать свободным от рутинной жизни. Ключевыми словами, определяющими его настроение, стали существительные: дремота, туман, дали, ночь, луна, закат. Кроме того, в последней строфе возникает резкий подъем, устремление, озвученное с побудительных фраз "Забудь заботы...", "Умчись без цели...". В итоге если считать это возбуждение сильным вдохом на полную грудь, то в конце строчка "...навстречу ночи и луне!" является как-бы выдохом, полным печальной мечты и безнадежности.
Литературное направление стихотворения "Летний вечер" - романтизм, о чём говорит одухотворение целительной природы.
Жанр - элегия (грустное настроение, сентиментальное описание природы и неосуществленное стремление к свободе).
Объяснение:
