Мені дуже подобається книга Л.Керролла «Аліса в країні див». Вона дуже цікава, фантастична, з яскравими кольоровими ілюстраціями. Коли я читала цю казку, я уявляла себе на місці Аліси, головної героїні, дивовижного твору англійського дитячого письменника. Всі події наче прокручувались у вигляді фільму у мене перед очима, а я була тією дівчинкою, з якою відбулося стільки пригод! Прочитавши влітку цю найцікавішу, найфантастичнішу, найкращу книгу, я стала краще мислити, розбиратися в людях, більше налаштовуватися на позитив. Після знайомства з таким літературним шедевром мені захотілося читати більше і більше, щоб у мене залишилося ще більше приємних вражень і хороших спогадів. Красива рудоволоса дівчинка, заєць, що завжди десь поспішає і дивиться на годинник навчили мене радіти життю, милуватися прекрасним, зрозуміти світ фантазії і пригод. На жаль, події, які відбувалися з героями моєї улюбленої книги, виявились лише сном. Я теж хочу, щоб мені наснився такий смішний випадок, головна героїня Аліса та всі її друзі. Англійці кажуть: «Якщо ви не знаєте Алісу і Чеширського Кота, Капелюшника і Шаленого Зайця, ви нічого не знаєте про Англію». Я рада, що побувала в іншій країні завдяки умінню дружити з книгою. Я вважаю, що в наш вік комп’ютеризації книзі повинно відводиться достойне місце.
За своє життя я встиг прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитав минулого літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще. Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки. З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору. Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозумів, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину.
