Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності
Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну
Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.
Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.
Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».
Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті
Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.
Подробнее - на -
Эпитеты:на высоких ногах, веснушки крупные,носик чистенький, затылок широкий, мальчик упрямый, сильный; носики задорные, в густых ельниках,
сравнения: веснушки, как золотые монетки; носик глядел попугайчиком, как и покойная мать, Настя вставала далеко до солнца; палестинка, вся красная, как кровь; белая куропатка, как будто ведьма хохочет; и вдруг стало свежо и бодро, как будто вся земля умылась;
олицетворение: и тогда деревья стонали и выли на все Блудово болото; елка нажала на сосну и сосна простонала.
метафоры: хлебнуть много всяких забот, борина Звонкая охотно открыла детям свою широкую просеку, и вот первый луч наконец-то заиграл на щеках детей
История жизни св. чудотворцев, благоверных и преподобных супругов Петра и Февронии, много веков существовала в преданиях Муромской земли, где они жили и где сохранялись их честные мощи.
Записал повествование о Петре и Февронии в XVI в. свящ. Ермолай Прегрешный (в иночестве Еразм) , талантливый литератор, широко известный в эпоху Иоанна Грозного. Сохранив в житии фольклорные черты, он создал удивительно поэтичную повесть о мудрости и любви - дарах Святого Духа чистым сердцем и смиренным в Боге.
Петр был младшим братом княжившего в г. Муроме Павла. Однажды в семье Павла случилась беда - по наваждению дьявола к его жене стал летать змей. Горестная женщина, уступившая демонской силе, обо всем поведала мужу. Князь наказал супруге выведать у злодея тайну его смерти. Выяснилось, что погибель супостату "суждена от Петрова плеча и Агрикова меча". Прознав об этом, кн. Петр тотчас решился убить насильника, положившись на Божию. Вскоре на молитве в храме открылось, где хранится Агриков меч, и, выследив змея, Петр поразил его. Но перед смертью змей обрызгал победителя ядовитой кровью, и тело князя покрылось струпьями и язвами.
Никто не мог исцелить Петра от тяжкой болезни. Со смирением перенося мучения, князь во всем предался Богу. И Господь, промышляя о Своем рабе, направил его в рязанскую землю. Один из юношей, посланных на поиски лекаря, случайно зашел в дом, где застал за работой одинокую девушку по имени Феврония, дочь древолаза, имевшую дар прозорливости и исцелений. После всех расспросов Феврония наказала слуге: "Приведи князя твоего сюда. Если будет он чистосердечным и смиренным в словах своих, то будет здоров! "
Князя, который сам ходить уже не мог, привезли к дому, и он послал спросить, кто хочет его вылечить. И обещал тому, если вылечит, - большую награду. "Я хочу его вылечить, - без обиняков ответила Феврония, - но награды никакой от него не требую. Вот к нему слово мое: если я не стану супругой ему, то не подобает мне лечить его". Петр пообещал жениться, но в душе слукавил: гордость княжеского рода мешала ему согласиться на подобный брак. Феврония зачерпнула хлебной закваски, дунула на нее и велела князю вымыться в бане и смазать все струпы, кроме одного.
Поскольку Феврония прозрела лукавство и гордость Петра, она велела ему оставить несмазанным один струп как свидетельство греха. Вскоре от этого струпа вся болезнь возобновилась, и князь вернулся к Февронии. Во второй раз он сдержал свое слово. "И прибыли они в вотчину свою, город Муром, и начали жить благочестиво, ни в чем не преступая Божии заповеди".
После смерти брата Петр стал самодержцем в городе. Бояре уважали своего князя, но надменные боярские жены невзлюбили Февронию, не желая иметь правительницей над собой крестьянку, подучивали своих мужей недоброму. Всякие наветы пытались возводить на княгиню бояре, а однажды взбунтовались и, потеряв стыд, предложили Февронии, взяв, что ей угодно, уйти из города. Княгиня ничего, кроме своего супруга, не желала. Супруги поплыли по реке на двух судах.
Вечером они причалили к берегу и стали устраиваться на ночлег. Не успели они проснуться, приехали послы из Мурома, умоляя Петра вернуться на княжение. Бояре поссорились из-за власти, пролили кровь и теперь снова искали мира и спокойствия. Петр и Феврония со смирением возвратились в свой город и правили долго и счастливо, творя милостыню с молитвой в сердце. Когда пришла старость, они приняли монашество с именами Давид и Евфросиния и умолили Бога, чтобы умереть им в одно время. Похоронить себя завещали вместе в специально приготовленном гробу с тонкой перегородкой посередине.