Некто Червяков, мелкий чиновник, будучи в театре, нечаянно чихнул на лысину сидящего впереди генерала Бризжалова, тем самым «посягнув» на «святыню» чиновничьей иерархии… Бедолага страшно перепугался, попробовал оправдаться, не поверил тому, что генерал не придал этому событию никакого значения, стал надоедать, ввел генерала в гнев — и сразу же по приезде домой умер от ужаса…
Повышенное, болезненное внимание Червякова к мелочам повседневности проистекает из его духовной пустоты, его «малости» и никчемности.
В рассказе присутствует смешное, горькое и даже трагическое: смешное до нелепости поведение; горькое сознание ничтожной цены человеческой жизни; трагическое понимание того, что червяковы не пресмыкаться не могут, они всегда найдут своих бризжаловых.
Наивный по виду рассказ, по сути, не так уж обнаруживается, что смерть всего лишь прием и условность, насмешка и казус, поэтому рассказ воспринимается как вполне юмористический. В столкновении смеха и смерти в рассказе торжествует смех — как средство обличения власти над людьми придуманных и наделенных особым смыслом мелочей. Чиновничьи отношения здесь — лишь частный случай условной, придуманной системы ценностей.
Объяснение:
...
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
На берегу пруда, среди зарослей осоки, стоит аист. Он только что прилетел подкрепиться вкусными лягушками. Вдруг из-за прибрежных кустов прямо на аиста выскочила лиса. Аист взлетел над прудом и полетел на другой берег, заросший осинами и соснами. Лиса осталась без обеда.