Роман П. Куліша "Чорна рада" — один із перших історичних романів про події нашої історії, який є кращим історичним твором другої половини XIX століття. Коли я вивчала біографію П. Куліша, мене дуже вразив відгук Т. Шевченка про твір "Чорна рада", і, мабуть, цей відгук викликав інтерес до ще не прочитаного мною роману. Великий Кобзар писав у листі до П. Куліша: " і тобі, Богу, милий друже мій великий... за "Чорну раду". Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більше нічого, як і".
Період історії, відображений у романі "Чорна рада", — це дуже складний час нашої історії. Возз'єднання України з Росією позбавило Україну незалежності у всьому. А ще й не було сильного, авторитетного діяча, щоб боронив би і відстоював козацтво та народ. Польська шляхта не мирилася із втратою українських земель. Москва прагнула підкорити козацтво, поставити гетьманом людину своєю владою, хоч до цього козаки на своїй великій раді обирали гетьмана. А українське панство, як завжди, корилося владі, аби їх не чіпали. Чи не правда, складний час? І саме цю епоху взявся зобразити П. Куліш у своєму романі. Чому? Мабуть, тому, що сам був істориком, писав праці з історії України, був знайомий із документами того часу, літописами, науковими джерелами.
1 - В
2 - А
3 - Д
4 - Б
5 - Г
Объяснение:
.
⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⣠⠤⠖⠚⢉⣩⣭⡭⠛⠓⠲⠦⣄⡀⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄
⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢀⡴⠋⠁⠄⠄⠊⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠉⠳⢦⡀⠄⠄⠄⠄
⠄⠄⠄⠄⢀⡴⠃⢀⡴⢳⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠙⣆⠄⠄⠄
⠄⠄⠄⠄⡾⠁⣠⠋⠄⠈⢧⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠈⢧⠄⠄
⠄⠄⠄⣸⠁⢰⠃⠄⠄⠄⠈⢣⡀⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠈⣇⠄
⠄⠄⠄⡇⠄⡾⡀⠄⠄⠄⠄⣀⣹⣆⡀⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢹⠄
⠄⠄⢸⠃⢀⣇⡈⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢀⡑⢄⡀⢀⡀⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢸⡇
⠄⠄⢸⠄⢻⡟⡻⢶⡆⠄⠄⠄⠄⡼⠟⡳⢿⣦⡑⢄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢸⡇
⠄⠄⣸⠄⢸⠃⡇⢀⠇⠄⠄⠄⠄⠄⡼⠄⠄⠈⣿⡗⠂⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢸⠁
⠄⠄⡏⠄⣼⠄⢳⠊⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠱⣀⣀⠔⣸⠁⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢠⡟⠄
⠄⠄⡇⢀⡇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠠⠄⡇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢸⠃⠄
⠄⢸⠃⠘⡇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢸⠁⠄⠄⢀⠄⠄⠄⠄⠄⣾⠄⠄
⠄⣸⠄⠄⠹⡄⠄⠄⠈⠁⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⡞⠄⠄⠄⠸⠄⠄⠄⠄⠄⡇⠄⠄
⠄⡏⠄⠄⠄⠙⣆⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢀⣠⢶⡇⠄⠄⢰⡀⠄⠄⠄⠄⠄⡇⠄⠄
⢰⠇⡄⠄⠄⠄⡿⢣⣀⣀⣀⡤⠴⡞⠉⠄⢸⠄⠄⠄⣿⡇⠄⠄⠄⠄⠄⣧⠄⠄
⣸⠄⡇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠉⠄⠄⠄⢹⠄⠄⢸⠄⠄⢀⣿⠇⠄⠄⠄⠁⠄⢸⠄⠄
⣿⠄⡇⠄⠄⠄⠄⠄⢀⡤⠤⠶⠶⠾⠤⠄⢸⠄⡀⠸⣿⣀⠄⠄⠄⠄⠄⠈⣇⠄
⡇⠄⡇⠄⠄⡀⠄⡴⠋⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠸⡌⣵⡀⢳⡇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢹⡀
⡇⠄⠇⠄⠄⡇⡸⠁⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠙⠮⢧⣀⣻⢂⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢧
⣇⠄⢠⠄⠄⢳⠇⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠈⡎⣆⠄⠄⠄⠄⠄⠘
⢻⠄⠈⠰⠄⢸⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠰⠘⢮⣧⡀⠄⠄⠄⠄
⠸⡆⠄⠄⠇⣾⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⢠⠆⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠄⠙⠳⣄⡀⢢⡀
(VII-VI cm. до н. е.)
Сапфо стала легендою ще за життя. Солон казав, що не хотів би вмерти, не вивчивши її віршів напам'ять. Профіль Сапфо чеканили на монетах, а Платон називав її «десятою музою». Вона досягла неймовірної для тієї доби майстерності у відтворенні найтонших душевних порухів людини. Що відомо про цю геніальну поетесу, з дев'яти книг якої до нас дійшли лише фрагменти (це одна з найбільших утрат світової літератури)? Сапфо має дві біографії — історичну й міфологічну. За першою, вона — аристократка, яка рано осиротіла й покинула рідний острів Лесбос, рятуючись від повстання. Сапфо почала віршувати в юності й відразу зажила поетичної слави. Вона була невисока на зріст, смаглява, мала виразні очі й довге волосся. Нібито її покохав і присвятив їй вірші відомий поет Алкей, але горда дівчина не відповіла йому взаємністю. Однак на згадку про це залишилися безсмертні літературні шедеври. Згодом поетеса повернулася на Лесбос, вийшла заміж і народила доньку, якій присвятила окрему книгу віршів...
Міфологічна ж біографія Сапфо починається з її імені та місця народження. На еолійському діалекті, яким писала свої твори поетеса, її ім'я звучить як Псапфа й означає «світла, осяйна». Вона й справді стала яскравою зіркою на поетичному небосхилі не лише Еллади, а й усього світу. Та й народилася Сапфо на острові, якому самі боги призначили посісти особливе місце в еллінській поезії, бо, як мовилося, саме до нього морські хвилі принесли ліру загиблого співця Ор-фея. Тож не дивно, що на цьому острові народилася поетеса, рівна талантом божественному Орфеєві.
• • •
Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити
Ласку весни,
Розкіш, красу,
Сонця ясне
Проміння.Переклад А. Содомори
• • •
До богів подібний, мені здасться,
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний усміх; від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки я побачу тебе — і слова
Мовить не можу.
І язик німіє одразу, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу,
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну;
От іще недовго — й, здається, має
Смерть надлетіти...Переклад Г. Конура