Я считаю что с животными нужно относится лаского. Ведь, вам не жалко их!? Когда они жили с вами много лет! А их безжалостно выкидывают на улицу. Заменяя старого животного на молодого. Ведь как говорят молодые красивее. Лично я не понимаю людей которые их "выкидывают" на улицу. Поставте себя на его место. Например: Вы кот (кошка). Пока что ещё малький(кая). Вас забрали от мамы, далеко другой вам не знакомый дом. Вас там не знаю как кормили (хорошо или плохо), вы жили с этим человек несколько лет. возможно кроме вас там были и другие питомцы). Потом в один прекрасный день когда вы уже большой (взрослый), вас берут на руки и несут на улицу. Вы наверняка испугаетесь. Вас ложат на землю, и уходят в дом. Как вы будете жить на улице? Вы просто умрёте (скорее всего). Но это моё мнение.
Даже несмотря на то, что с течением времени материальное положение у одного из них несколько изменилось, круг интересов в некоторых областях довольно близок: охота, объезд своих имений и воспитание детей, рано оставшихся без матерей. Но на этом всё сходство и заканчивается.
Троекуров, как обладатель большого поместья, постоянно разъезжая по окрестностям, устраивал пиры, затевал всяческие проказы, которые из-за малой его образованности были не совсем приличны. Чем же можно заняться на гулянке? Обжорством и обильным возлиянием хмельных напитков. Кирила Петрович всё это неукоснительно и делал. Если можно назвать ничегонеделание занятием - так это про него. Конечно, выдать дворовую девку замуж, займёт какое-то время, но разве это дело для человека, принадлежащего к высшему сословию государства? Это ясно показанное мнение автора произведения, с которым трудно не согласиться даже в наши дни.
Дубровский же, скорее всего, если не охотился, то читал, так как слыл человеком образованным. Но больше всего он интересовался охотничьими собаками. В житейских же делах был не очень сведущ, хотя по своему положению всё же приходилось ему заниматься делами по управлению его владениями. Но, видно, плохо получалось, поскольку, во-первых, не смог выбраться из финансовой ямы, а, во-вторых, вообще лишился всего из-за чиновничьего крючкотворства.
Объяснение:
завдяки Мацу о Басьо (1644-1694). Поетична спадщина, залишена Басьо, містить у собі хоку та «зчеплені строфи». У числі йош прозаїчних творів - щоденники передмови до книг і окремих віршів, листів. Лауреат Нобелівської премії Кавабата Ясунарі назвав вірші свого земляка найвищим досягненням японської літератури. Щодо дослідження творчості М. Басьо, то її почали вивчати порівняно недавно. Одна з дослідниць його творчості Н.С.Шефтелевич зазначала, що поезія японського класика - це не лірика природи в європейському розумінні цього терміна, а лірика самої природи, тобто поет виступає в ролі медіума, інформацію якому постачають не духи, а явища природи, рослини, мінерали тощо. Щоправда, такий погляд має «містичне» забарвлення, але він ще раз підкреслює, який складний поетичний матеріал залишив у спадок Мацуо Басьо. Його поезія й досі залишається багато в чому загадковою. Окремі дослідники поезію, творцем якої був Басьо і його учні, порівнюють з напіввідчиненими дверима Його поезія складна і незвичайна, що пояснюється незвичайністю й самої країни - батьківщини Мацуо Басьо. Давня країна Ямато, Країна Сонця, що сходить, Японія... Але Японія - не просто назва країни, це ім'я однієї із загадкових, багатих та складних цивілізацій Японія відзначається своєрідною самобутньою культурою, де перевага віддається внутрішній глибині, змістовності витонченості на противагу зовнішній пишноті. Японія - це країна, де кілька століть тому з'явилася нова поетична форма - японський трирядник хоку. творцем якої є поет XVII ст. Мацуо Басьо. Творчість його вчить вдивлятися у звичне й помічати несподіване, розглядати потворне і бачити прекрасне, задивлятись у просте й знаходити складне. Вірші Мацуо Басьо - переважно пейзажна лірика. Метою даної роботи є спроба визначити художню своєрідність хоку поета в контексті японської поезії цього періоду, місце природи та художньої деталі в них.Якщо до ХІП століття в японській поезії неподільно панував п'ятистопний вірш вака то у ХШ-ХУІ століттях на перше місце вийшла поезія «нанизаних строф» - рента Виникнення цього своєрідного жанру в японській поезії пов'язане в першу чергу з тим, що до ХІП століття п'ятистопний вірш вака розпався на дві строфи - тристопний і двостопний вірш. Значною мірою цей процес був обумовлений тим, що класичний п'ятистопний вірш майже завжди мав характер послання, а отже, потенційно був розрахований на відповідь. Ця відповідь найчастіше втілювалася також у п'ятистопному вірші, який міг потягти за собою нову відповідь. Таких віршованих перекличок немало і в «Манйосю», і в «Кокінсю», особливо ж багато їх у домашніх антологіях і в класичних творах японської прози. Вірш-відповідь, як правило, використовував образи, задані початковим віршем, іноді дещо переробляючи їх. Таким чином, один вірш вів за собою інший за покликом слідувала відповідь. Перекличка могла бути і внутрішньою - між двома частинами одного вірша. Іноді ці дві частини писали різні поети - один писав початок, інший додавав кінець чи навпаки. Так виникла поезія «нанизаних рядків» - рента Один вірщ написаний двома поетами, - найпростіший її варіант.Головна риса поезії рента, неодмінна умова її існування - діалогічність. Навіть найпростіший вид рента передбачав наявність двох авторів
Ведь звери, как и мы, имеют свои черты характера, свои повадки, плюсы-минусы...
Не которые люди не любят животных, потому что за ними надо ухаживать... Или у них аллергия на шерсть кошки, собаки, хомячка.. XD
Я знаю таких людей, у которых домашние животные это крокодил, ящерица или, даже, змея...
А у кого то вообще улитки...
Все животные по своему хороши.
Кто-то мало ест, кто-то много спит.
А кто ночью не храпит...
А у Вас есть домашние животные?
У меня.. (кошка, собака и т.д.. Напиши, какие есть)
(если нету, то не пиши.)
Все мы должны их холить и лелеять...
Даже непослушную Мурку и непоседу Рекса...
Ну как-то так...