У поемі "Мазепа" Джордж Байрон малює, ніби пензлем, яскравий образ української землі.
На початку поеми поет подає читачеві образ "скривавлених шляхів":
Полтавський бій відгомонів,
Не пощастило королеві,
Серед скривавлених шляхів
Лягли полки його сталеві.
Трохи далі відображена картина українського степу після татарської навали:
Ніде ні міста, ні села,
Де наша путь вперед лягла,
І тільки поле простягалось
До обрію, де чорний праліс
Далеко майорів без меж.
Крім залишків зубчастих веж,
Які давно побудували
Навкір татарської навали,
Ні сліду селищ...
І така замальовка дикого лісу, безмежних украхнських просторів:
...ріс
Без меж великий, дикий ліс
Могутніх і старих дерев;
Страшного вітру хижий рев,
Що мчав з сибірської тайги,
Не міг здолати їх снаги.
Але ті стовбури міцні
Були на віддалі. В тіні
Кущі обмаювали їх
Зеленим листям; кожен з них
Буяв, пишався, молодів,
Та в час осінніх вечорів
Життєву барву тратив знов.
Той лист нагадує собою
Червону, закипілу кров
На трупах, що на полі бою
Лежать без похорон зимою
Багато буряних ночей
Бліді, холодні, задубілі —
І чорні ворони не в силі
Викльовувати їх очей.
Широка то була рівнина —
Безкрая, дика, мовчазна:
Подекуди росла ліщина,
Каштан, чи дуб, або сосна.
Наскільки відомо, Байрон ніколи не був на Україні, хоча це не завадило йому описати усе, чим славилась вона: степи, ліси, ріки, поля...
Розлога річки течія,
Звиваючись, немов змія,
Неслась далеко до небес,
А ми зринали серед плес
Несамовитого безмежжя,
Зближаючись до побережжя.
я вдивляюсь в далечінь:
Там поле стелиться безкрає
Українці зображені в поемі як добрі, сердечні, чуйні люди. Ті, хто знайшов Мазепу помираючим у степу, принесли його до найближчої хати, надали йому притулок, до набратися сил.
Про Мазепу Д.Байрон знав з історичних книг, але образ України він спромігся змалювати з великим талантом художника слова, передав усю силу, безмежність і красу її просторів.
Петербург играл несомненно огромную роль в жизни Достоевского. Это особенно проявлется в романе "Преступление и наказание", где автор дает подробные описания улиц, окрестностей и атмосферы города в целом. Я слышала даже о том, что в этом произведении есть строки об одном из дворов, действительно существующих в Петербурге. Поражает, с какой точностью автор передает настроение. Петербург Достоевского - это не то, что мы привыкли видеть на красочных открытках. Город предстает перед нами "изнутри". Мы познаем его с новой стороны.
Что касается других произведений, прочитанных мной (Братья Карамазовы, Игрок), образ Петербурга не встречался. В этих романах действие происходит в вымышленных городах.
-очень хорошо,что вы мне тут повстречались..я уже пару дней как ничего не ел,вот вас и съем!
а Баран ему и отвечает:
-э нет братец,не получится у тебя нас съесть- и как с разбегу,ударил Волка своими рогами.. Волк,убегая и оглядываясь только прокричал им:
-не сойдёт вам это так просто...
Сели Баран с Козлом обратно под дуб и думают,что же им делать. Тут ни с того ни с сего слышат вой Волка. Смотрят,а там Волк со своей стаей идёт. Тут Козёл и говорит Барану:
-лезь ка ты братец на дуб,я тебя подтолкну вверх,а потом ты меня подтянешь за собой.. Начал лезть Баран на дуб,лез да не удержался,сорвался вниз,и упал прямо перед волками,те от неожиданности испугались и убежали.
А Баран когда лез на дуб увидел вдалеке их деревушку и показал Козлу куда идти надо. Вышли они из лесу,с полными корзинками грибов. И больше так глубоко в лес не ходили.
Конец.