Тіртей (друга половина VII ст. до н. е.) — давньогрецький поет, автор ямбів, елегій. Тіртей уславив себе написанням елегій — ліричних віршів, в яких переважає настрій смутку, жалю. Елегія виконувалася в супроводі фригійської флейти. У творах Тіртея яскраво звучить тема захисту батьківщини. У його поетичних творах поєднуються сумні роздуми із закликом до рішучих дій. Звертаючись до спартанського воїна, закликаючи його до стійкості у боротьбі, Тіртей використовує антитезу, за до якої змальовує долю втікача, змушеного поневірятися на чужині, терпіти зневагу замість того, щоб «в бою смерть за вітчизну прийняти». У вірші «Добре вмирати тому…» Тіртей закликає до героїзму. Апелюючи до героїв давніх міфів, поет прагне пробудити бойовий дух спартанців, переконати їх у необхідності бойових змагань. Вищим щастям він вбачає загибель на полі бою заради міста та його громадян. У такий б воїн прославить не тільки себе, але й свої близьких. Тіртей прославляє бойову звитягу, закликає воїнів дотримуватися бойового кодексу, основні вимоги якого він подавав у віршовій формі, аби вони легше запам’ятовувалися. Воїни виконували вірші часто під час військових маршів. Такі маршеві пісні мали не елегійний, а інший метр — анапест (два короткі, один довгий склад), який був зручним для військового використання. Пісні Тіртея про звитяги воїна спартанці співали і під час відпочинку, і після молитов. У Греції твори Тіртея були широко розповсюджені. Давній оратор Лікург говорив про патріотичність творів Тіртея, їх виховне значення. Біографічні відомості про Тіртея скупі. Поет був афінськкчг громадянином. За легендою він був кульгавим шкільним учителем, якого послали з Афін до Спарти замість військової підтримки. Так порадив оракул. І він не помилився. Тіртей та його пісні надихнули спартанців на перемогу.
Родился Михаил Юрьевич Лермонтов, русский поэт, драматург и прозаик 15 октября 1814 года в Москве. К этому времени род Лермонтовых, некогда очень богатый, утратил весь свой блеск и большие доходы, и считался захудалым. Отец поэта, Юрий Петрович Лермонтов, был отставным военным в чине капитана инфантерии. Проживал он в своем небольшом поместье Кропотовка, что недалеко от Тулы. А соседнее поместье, село Васильевское, принадлежало Арсеньевой Елизавете Алексеевне, чью дочь Марию Михайлову пленила красота отставного капитана Лермонтова, и она вопреки желанию матери вышла за него замуж. Мать Михаила Лермонтова не отличалась крепким здоровьем, и постоянно болела. Что сильно раздражало отставного капитана. Между родителями поэта стали возникать ссоры, и один раз отец Михаила ударил его мать по голове. Скорее всего, это спровоцировало вспышку болезни, и в 1817 году она скончалась. Отец совершенно не собирался принимать участие в Михаиле, и он остался у своей бабушки, которая и занималась его воспитанием. В учителя Мише были наняты доктор Ансельм Левис и французский офицер Капэ, попавший в плен.
В 1828 году Лермонтов оказался в Благородном пансионе при Московском университете, где стал активно заниматься литературой. В пансионе издавался рукописный журнал «Утренняя заря», основным сотрудником которого стал юный Лермонтов. Именно в этом журнале была опубликована его первая поэма «Индианка». В 1830 году Благородный пансион преобразовался в гимназию, и Лермонтову пришлось его покинуть. Осенью того же года он поступает в Московский университет, где проучился 2 года на «нравственно – политическом» отделении. Поскольку юный поэт отличался дерзостью, преподаватели отомстили ему на экзаменах, которые он завалил. Лермонтов принимал участие в походах для усмирения Чечни и был награжден золотой саблей за храбрость. В 1841 году поэт получил долгожданный отпуск и отбыл в Петербург. Ехать в столицу нужно было через Пятигорск, где он встретил большую компанию своих питерских друзей. Был там и майор Мартынов, над которым Лермонтов часто подшучивал. Веселье закончилось плохо: между ними произошла ссора, которая привела к дуэли. И 27 июля 1841 года на дуэли Михаил Лермонтов был убит. Власти долго скрывали убийство Лермонтова, распространив информацию, что он болел и скончался.
Только в 1842 году, весной, удалось перевести его прах в Тарханы, где его и похоронили в фамильном склепе 23 апреля 1842 года.
Дуня – молодая девушка, дочь станционного смотрителя. У нее рано умерла мать, и она была вынуждена принять скромное хозяйство в доме Самсона Вырина. Она была хозяйкой на все руки – могла и готовить, и прибраться. Отец не мог нарадоваться, глядя на свою домовитую, умную красавицу – дочь. Она была очень приветлива и умела угодить и отцу, и всем гостям. Но однажды на почтовой станции появляется ротмистр Минский. Ему не могла не понравится красавица Дуня. Минский притворяется больным, входит в доверие к Самсону Вырину, и, обманным путем, увозит Дуню от отца в Петербург. На протяжении нескольких лет от нее нет ни одной весточки отцу. Вырин пешком идет в Петербург, чтобы узнать о судьбе дочери, волнуется за нее. Но Минский его даже и порог не пускает. Хотя Вырин и узнает, что дочь его жива и богата, он все равно тревожится за нее, а она видимо совсем забыла о старике в своей благополучной жизни. Дуня приехала на родину, но поздно, когда отец умер. Она чувствует себя виноватой, но ничего уже изменить не может. Ей так и придется жить с камнем на сердце. Ее судьбу вряд ли можно назвать счастливой, хотя детство она провела в доме любящего отца, а затем жила в роскоши и благополучии в доме Минского. Скорее это драматическая судьба, так ее всю жизнь будет мучить совесть и то, что она даже не простилась со стариком-отцом перед смертью.
Тіртей уславив себе написанням елегій — ліричних віршів, в яких переважає настрій смутку, жалю. Елегія виконувалася в супроводі фригійської флейти. У творах Тіртея яскраво звучить тема захисту батьківщини. У його поетичних творах поєднуються сумні роздуми із закликом до рішучих дій. Звертаючись до спартанського воїна, закликаючи його до стійкості у боротьбі, Тіртей використовує антитезу, за до якої змальовує долю втікача, змушеного поневірятися на чужині, терпіти зневагу замість того, щоб «в бою смерть за вітчизну прийняти». У вірші «Добре вмирати тому…» Тіртей закликає до героїзму. Апелюючи до героїв давніх міфів, поет прагне пробудити бойовий дух спартанців, переконати їх у необхідності бойових змагань. Вищим щастям він вбачає загибель на полі бою заради міста та його громадян. У такий б воїн прославить не тільки себе, але й свої близьких. Тіртей прославляє бойову звитягу, закликає воїнів дотримуватися бойового кодексу, основні вимоги якого він подавав у віршовій формі, аби вони легше запам’ятовувалися. Воїни виконували вірші часто під час військових маршів. Такі маршеві пісні мали не елегійний, а інший метр — анапест (два короткі, один довгий склад), який був зручним для військового використання. Пісні Тіртея про звитяги воїна спартанці співали і під час відпочинку, і після молитов. У Греції твори Тіртея були широко розповсюджені. Давній оратор Лікург говорив про патріотичність творів Тіртея, їх виховне значення. Біографічні відомості про Тіртея скупі. Поет був афінськкчг громадянином. За легендою він був кульгавим шкільним учителем, якого послали з Афін до Спарти замість військової підтримки. Так порадив оракул. І він не помилився. Тіртей та його пісні надихнули спартанців на перемогу.