держи
Объяснение:
Ім’я: Бідний ідальго Алонсо Кіхано → мандрівний рицар Дон Кіхот із Ламанчі (щоб уславити свою батьківщину)→ Рицар Сумного Образу → Рицар Левів.
Опис Дон Кіхота – «Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…»
Захоплення. Полюванням, але «водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише полювання, а усяке господарство». Він навіть збожеволів через них, і, вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем.
Мета мандрівок Дон Кіхота. «Поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє безсмертною славою». Подорож не можна було відкладати, «бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода: скільки ще в ньому треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати» (розд. II, ч. І).)
Збруя. «Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася». «Вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі і шолом зуповний. …рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився».
Кінь. «Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була …сама шкіра та кості, визнав, що ні Александрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня… І назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б то його кінь у найпершого румака на світі».
Дама серця. «Проста дівчина з сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала і не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо… Він назвав її Дульсінею Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму».
Зброєносець — Санчо Панса (Панса — черево). «Був то чоловік добрий, хоча добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові… покинув жінку і дітей і став до сусіда свого за джуру».
Дон Кіхот – це мрійник-ідеаліст: людина зі шляхетними намірами, котра не може втілити в реальне життя, бо не знає, як це зробити. В образі Дон Кіхота узагальнено характерні риси людської природи, які проявляються в різні часи, в різних країнах. Сервантес створив образ глибокого загальнолюдського змісту, що виходить ‘за межі своєї епохи.
Дон Кіхот є символом певних властивостей людського духу, тому й став «вічним образом». Його «вічність» зумовлена тим, що риси літературного характеру Дон Кіхота притаманні людям різних епох.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/don-kihot-harakteristika-golovnogo-geroya
Відповідь:Цитатна характеристика Тев’є
«Що таке єврей і неєврей?.. І чому Господь бог створив євреїв і неєвреїв?.. А коли господь бог уже створив євреїв і неєвреїв, чому вони такі відокремлені одне він одного, чому ненавидять одне одного?»
««Суєта суєт» — не в грошах щастя. Сьогодні так, завтра інак, аби живі були»
«У нього дуже порядний батько, а дід… був неабиякою людиною, дні і ночі сидів над книгами, дарма що сліпий, і вивчав Тору»
«Гроші, братику, треба… заробити кривавим потом, мозолі натерти!»
«Розум і каяття — ці дві речі завжди приходять занадто пізно»
«Головне — людина, тобто щоб людина була людиною»
«Дурниці… їсти, хіба це головне? Багатій не їсть червінців, а бідняк не їсть камінців»
«Де сказано, що я повинен жили з себе висотувати, щоб заробити на рідкий крупник, на куліш з картоплею, а вони, оті єгупецькі багатії, мають розкошувати на дачах, за холодну воду не беручись, об’їдатися смаженими качками, смачними книшами, млинцями й вергунами? Хіба я не така ж людина, як вони?»
«Що це за балачки: вони дали одне одному слово, що поберуться?»
«Ось послухайте, як Тев’є викручується зі скрутного становища»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tev-ye-molochnik-harakteristika-geroyiv
