У трагедії "Гамлет" (1601) Вільям Шекспір, переробивши сюжет середньовічної легенди і старої англійської п'єси про принца Амлете, відобразив трагедію гуманізму в сучасному світі. Гамлет, принц данський, — прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся з реальним світом, де панує обман. Підступне вбивство батька Гамлета розкриває перед сином те зло, яке панує у державі. Помста за вбивство батька для Гамлета перетворюється на синівський обов'язок, кровну помсту. Гамлет не може змиритися з існуючою несправедливістю. Жадання помсти стає для нього не просто особистою справою, а переростає у велике історичне завдання — відновлення справедливості у країні.
Проте в цій боротьбі Гамлет докоряє собі за повільність і бездіяльність. Іноді висловлюється думка про те, що Гамлет — не вольова людина, а мислитель гач, який не здатний на рішучі дії. Але це не так.
В образі головного героя показана та сила почуттів, якою вирізнялися люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька і зрадницьке заміжжя матері. Гамлет любить Офелію, але не знаходить поруч із нею щастя. Його жорстокість і образливі слова свідчать про силу любові до Офелії та розчарування.
Гамлет відрізняється благородством, він мислить і діє, виходячи з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме такими високими моральними вимогами до людини пояснюється його стан, який є результатом зіткнення з навколишнім світом брехні, зла, зради і блюзнірства.
Гамлет здатний на міцну і вірну дружбу. У своїх переконаннях він стоїть осторонь від феодальних уявлень. Людей він цінує за особисті якості, а не за статус у суспільстві. Єдиним його близьким другом є студент Гораціо. Гамлету властиве зневажливе ставлення до царедворців, проте він знаходить багато загального з людьми мистецтва — акторами. Його любить народ, про що з тривогою говорить король
Роман, уже ставший классикой, доказывает, что жизни отдельных людей не могут быть сведены только к наборам противоборствующих политических убеждений.
Когда американцы думают о Конфедерации, они вспоминают роман Маргарет Митчелл Унесенные ветром (1936). Под впечатлением о недавних дебатах о флаге Конфедерации я решил прочитать эту книгу. Признаюсь, я не ждал от нее слишком многого. Мне казалось, что я буду возмущаться ее прорасистской направленностью и зевать над мелодрамой. (Скарлетт О’ Хара, Ретт Баттлер и Эшли Уилкс? Да ну?). Прочту страниц 20, думал я, и этого достаточно. Как же я ошибался! Эта книга захватывает и завораживает с самых первых страниц.
Объяснение:
Я думаю так если я не прав сорри
