У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами.
Суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. Хтось зірвав квітуче диво і кинув.
Ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламанугілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком.
Рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, в нашому парку є багато різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке враження, наче тут пройшовся буревій.
Якщо людина така байдужа до живої природи, чиможна стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою батьківщину? Адже від дбайливого ставлення до рослин залежить благополуччя парків, садів, лісів. Ось посадили на нашому шкільному квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто просто вкрав.
Крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. І в нашому дворі знищили з десяток старих тополь. Нових не насадили, а пні не здаються, пустили пагони.
Природа – це краса, яка оточує нас завжди й усюди. Це зелене вбрання нашої країни. Збільшувати зелене багатство – означає по-справжньому любити батьківщину.
Той самий каштан або клен – це не просто краса. Це – чисте повітря, помешкання для птахів. А втім, це й так усім відомо
ответ:
объяснение:
в общем-то он обыкновенный парень — шофер пашка колокольников. живет себе, работает, мечтает, встречается и расстается с самыми разными людьми. но есть у него особая черта: он чувствует себя счастливым, только если вокруг всем хорошо. собственная жизнь волнует его меньше, чем судьбы других людей. ради них он и дурачком прикинется, и подвиг совершит… он вообще живет не разумом, а чувством, и сердце его не обманывает.
сюжет путешествия и путешествующий герой — паша колокольников — позволили автору вторгнуться в мир реальности и проявить его настрой, его житейские и человеческие проблемы. фокус состоял в том, что в путешествие отправлен фольклорный персонаж — непобедимый, добрый, желающий всем вокруг, напасти юмором. сколько вокруг судеб, одиноких людей, тяжких воспоминаний. важно настроиться на счастье, на удачу, и все может перемениться. пашка и становится настройщиком душ. там, где нужно, он товарища на работе подменит, горящую машину в безопасное место уведет, двух пожилых людей сведет, чтобы были они счастливы, вместе коротали жизнь. он впитывает в себя поверья, разыгрывает спектакли, дурит людям голову, шутя с ними и посмеиваясь над собой. он готов бичевать мещанство, поносить несчастных слоников, стоящих на комоде в доме своей подруги, объяснять ей, каким должен быть культурный быт, какой должна стать она сама, чтобы быть счастливой, а в ответ получит горькую отповедь, услышит о непоколебимых правилах жизни среди людей, которые нельзя ломать, не сломав человека. он услышит рассказ о девушке, бродящей по земле и предвещающей беду, и во сне встретится с ней, узнав свой женский идеал. он даст интервью журналистке в больнице, будет представляться, ерничать, завлекая столичную корреспондентку. но на вопрос: почему же он совершил свой подвиг, ответит быстро — по глупости. ведь ясно — любой бы так поступил, просто он был первым.
но это не точно) не надейся на
