Объяснение:
Думаю, що ця новела цікава нинішньому молодому поколінню тим, що "останній листок» містить дивовижний приклад людської щирої і непідробної доброти, прекрасного співчуття та бажання до . У ній розповідається про людей творчості, які завжди керуються перш за все не розумом, а своїми яскравими емоційними поривами. Саме тому їх поведінка зі сторони виглядає настільки красивою і вражаючою. Старий художник Берман вже давно не малював нічого путнього, але все ще розраховував створити справжнісінький шедевр. Слушна нагода для цього сталася тоді, коли сусідка Бермана, молода жінка на ім’я Джонсі, сильно захворіла і опинилася на межі життя і смерті. Дівчина настільки злякалася власної слабкості, що сама вирішила, що помре вже дуже скоро – коли з дерева, яке стоїть за вікном, впаде останній листок.
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".
Дивіться також
"Міщанин-шляхтич" (повний текст)
"Міщанин-шляхтич" (скорочено)
Розкажіть історію створення комедії "Міщанин-шляхтич" (та інші запитання)
Біографія Мольєра
Оазис у твоєму місті
Не дивно, що такі міщани-багатії, як Журден, котрі прагнули зрівнятися зі шляхтичами, були легкою наживою для шахраїв. Граф Дорант, світський пройдисвіт, зіграв на почуттях Журдена і на захопленні його світською дамою маркізою Доріменою, у яку сам був закоханий, щоб видурювати у честолюбця гроші і подарунки для маркізи.
Нове вбрання, яке приніс Журденові кравець, виглядало на ньому так кумедно, що навіть покоївка Ніколь не могла втримати сміху. Та дарма, Журдена легко обдурити лестощами, адже він сам готовий бути одуреним. А коли учень кравця назвав Журдена шляхетним паном, той, розчулений, дав хлопцеві гроші і зробив для себе висновок: "Ось воно що значить убиратися так, як убираються вельможні особи".
Добре, що родина Журдена не розділяє його честолюбних прагнень і реально ;оцінює стан речей. Коли Журден відмовився віддати дочку Люсіль заміж за юнака-міщанина, друзі влаштували цілу виставу з маскарадом і зі сватанням Люсіль. Міщанин-шляхтич погодився віддати свою доньку за сина турецького султана і при цьому мати найпочесніший чин у цілому світі — мамамуші.
За законами жанру комедії, п'єса має щасливий кінець і закінчується весіллями закоханих молодих людей, а також графа та маркізи. Турки, що танцюють, б'ють пана Журдена шаблями і разом з Муфтієм промовляють: "Бийте, бийте, не жалійте!" Потім б'ють пана Журдена ще й ціпками, а муфтій промовляє: "Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!"
Так Мольєр і висміяв, і покарав фізично свого головного героя — недолугого міщанина Журдена, який за будь-яку ціну хотів стати шляхтичем. Оптиміст Мольєр в одному з афоризмів висловився так: "Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити". І з цією мудрою думкою важко не погодитися.
Інші варіанти цього твору:
Чому смішний пан Журден? (за комедією Мольєра "Міщанин-шляхтич")
Надіслати Розповісти Цвірінькнути
Дивіться також:
"Міщанин-шляхтич" (повний текст)
"Міщанин-шляхтич" (скорочено)
Розкажіть історію створення комедії "Міщанин-шляхтич" (та інші запитання)
Інші шкільні твори до тексту "Міщанин-шляхтич"
Біографія Мольє
Тютчев в продолжение многих лет испытывал подлинную любовь к двум женщинам: Елене Денисьевой и. Эрнестине Пфеффель. При этом он испытывал острое чувство вины перед обеими, в основном от мысли, что он не отдает себя каждой из них всецело. Это чувство запечатлено в целом ряде стихотворений, в том числе и в стихотворении «О, как убийственно мы любим...» .
Незаконная, запретная любовь приносила Елене Александровне много страданий. Это хорошо видно в строках: «И на земле ей дико стало, очарование ушло.. . Толпа, нахлынув, в грязь втоптала то, что в душе ее цвело» . В этом стихотворении любовь поэта к Елене Денисьевой предстает как убитая, погубленная любовь:
И что ж от долгого мученья,
Как пепл, сберечь ей удалось?
Боль, злую боль ожесточенья,
Боль без отрады и без слез!
Тютчев страдал потому, что не мог сделать Елену Александровну счастливой в том положении, в какое он ее поставил. Сознание этой вины увеличивало его горе и выражалось в укорах себе.
Судьбы ужасным приговором
Твоя любовь для ней была,
И незаслуженным позором
На жизнь ее она легла!
Стихотворение представляет собой скрытый диалог, при этом один из собеседников присутствует молча.
Стихотворение написано очень эмоционально, об этом свидетельствует неоднократное употребление вопросительных и восклицательных знаков. Интонация стихотворной речи передать чувства автора, его взволнованность, его переживания, силу страданий.
В этом стихотворении Тютчев использует
Начинается и заканчивается стихотворение одними и теми же строками:
О, как убийственно мы любим!
Как в буйной слепоте страстей
Мы то всего вернее губим,
Что сердцу нашему милей!. .
Этот повтор усиливает впечатление от прочитанного стихотворения, о силе чувств автора. Большое значение для выражения чувств имеет выбор эпитетов. «Убийственно любим» - необычное выражение понять и глубину любви, и силу страданий поэта.
В «Денисьевском» цикле с особой драматичностью раскрывается тема любви и страсти. Стихи Тютчева о любви носят психологический и философский характер.