Объяснение:
Рассказ о кунице, которую автор назвал Белогрудкой. У куницы бестолковые пацаны забрали детенышей, те погибли, а куница стала мстить людям до самой смерти. очень сложные чувства вызывает рассказ, настолько автору удалось пронзительно описать горе матери. Рассказ "Белогрудка" учит понимать, что любая мать без раздумья броситься на защиту своих детей и страшнее ее в тот момент нет. Но главная мысль рассказа "Белогрудка" заключается в другом, звери испытывают чувства, они не говорят как люди, они только воют от боли и тем сильнее им переживаешь, обидеть зверя, то же самое , что обидеть слабого и беззащитного человека.
Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і “збасаманені сині хребти”, були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною”, то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.
Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле – і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути?
Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана.
Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо – дуже воно муляло шию – бо “вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”. Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?!
Щастя без волі – нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його “билинь-казок” “про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю”. Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю.
Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.
Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх.
Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали – волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа.
Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!
І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети – знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима.
Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: “Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога”.
Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю.
Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги.
А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.
Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії.
Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: “Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…” Це кличе Остапа вільна Соломія.
Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…
Объяснение:
