Ернест Хемінгуей прожив лише 62 роки, але його життя було наповнене пригодами і боротьбою, поразками і перемогами, великою любов'ю і виснажливою працею. Він був завзятим мисливцем і рибалкою, брав участь у найризикованіших пригодах і найзухваліших дослідженнях. Його герої були схожі на нього: сміливі, енергійні, готові до боротьби.
Герой повісті "Старий і море" — старий рибалка Сантьяго — прожив велике життя, сповнене боротьби, радості перемог і гіркоти поразок. Але він ніколи не здавався, боровся до останнього. Далеко в морі він згадує, як одного разу боровся на руках з молодим дужим негром. Добу вони сиділи один проти одного, зчепивши руки, кров виступала з-під нігтів, але Сантьяго не поступився супротивнику і виграв те змагання. Таким же впертим, упевненим у своїх силах він залишився до старості.
Сантьяго мріяв зловити велику рибину, найбільшу з тих, що ловив він сам і його товариші. І ось на 85-й день доля зглянулася над старим: величезна меч-риба стала здобиччю рибалки. Та її ще треба було перемогти. Старий свідомий того, що може загинути у цій боротьбі, але не здається. Він об'єктивно оцінює свого супротивника, розуміє, що рибина "не така розумна, як ми — ті, хто вбивають її, зате куди благородніша і спритніша".
Сантьяго сам-один, далеко від берега "був припнутий до найбільшої з усіх, яких будь-коли бачив чи навіть про яких чув, рибини, у нього "каламутиться в голові", проте він мобілізує всі свої сили, щоб здобути перемогу — довести самому собі, морській істоті, усім, хто вважав його невдахою, що він ще чогось вартий. "Безглуздо втрачати надію, — думав він. — Безглуздо й, мабуть, гріх". Ціною величезних зусиль старому вдалося зрушити рибину, збити її з обраного курсу, але "вона злегка похилилася на бік; тоді вирівнялась і повернула на нове коло". Рибалка наказував своїм потерпілим рукам тягнути линву, ногам — тримати його, голові — бути ясною і не паморочитися. Він подумки звертався до самого себе: "Отож збери докупи свої думки й навчися зносити злигодні, як мужчина. Або як оця рибина".
Русский генерал, проезжая мимо Тифлиса, оставляет больного пленного ребёнка в Мцхете (мужском монастыре). Ребёнок выживает. Монахи растят его и воспитывают в христианском духе. Но в день принятия обета Мцыри исчезает. Находят его совершенно случайно, через некоторое время, совершенно чужие люди. Монахи возвращают парня в обитель. Но, прийдя в себя, он токазывается пить и есть. Монахи посылают к парню старика, выходившего его, всё узнать. Оказалось, что Мцыри гордится своим побегом.На воле он вспомнил детство, родной язык, близких. Не смог убежать потому, что, сделав круг, вернулся к стенам монастыря. И считал это единственным своим грехом, так как давно, ещё юнцом, поклялся сбежать из монастыря. Своих тюремщиков просит об одном - похоронить его в том уголке сада, откуда виден Кавказ.
