В этом стихотворении говорится о зиме: о её морозах, о том, как снежинки, заканчивая свой танец, опускаются на землю и срастаются в огромное покрывало, которое согреет землю. Зима является и образом – она пришла в мир и не покинет его, пока не встретит весну.
Для придания выразительности используются такие тропы, как сравнения («точно пеленою»), олицетворения («снег кружится», «лес принакрылся»), эпитеты («божьи дни», «заснул крепко, непробудно»). Благодаря им произведение приобретает сказочную «окраску». В стихотворении присутствует ассонанс: часто используется гласный звук [и], придающий языку повествования большую напевность.
Стихотворение «Зима» вызывает грусть – природа заснула, и голоса птиц затихли до весны. И солнышко дарит все меньше тепла – оно тоже будто бы впало в спячку.
Котляревський подає нам відомості і про українські народні інструменти, і танці. В «Енеїді» є сцена, де описано бенкет у Дідони, на якому: Бандура горлиці бринчала, Сопілка дуба затинала, А дудка грала на балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках. Троянці вміють хвацько «садити третяка», гаца-ка, гайдука. Про це ви можете також згадати. Тільки, будь ласка, не плутайте незнайомі страви з незнайомими назвами танців чи пісень, щоб Еней не їв «гайдука», а троянці-не танцювали «каплуна». Не забувайте, що троянці - це переодягнені запорожці, і співають вони пісень не римських і навіть не звичайних українських (щось на зразок «Несе Галя воду…»), а своїх, козацьких: про Сагайдачного, про Січ, Полтавську перемогу, про голодний рік. Можете в своєму творі згадати і про образотворче мистецтво.
Яскраво видыляэться народність поеми в описах потойбічного світу - пекла і раю, того підземного царства, куди потрапляють душі померлих. Крізь прозорий серпанок бурлескно-травестійної оповіді про життя грішників у пеклі і праьедних душ в раю ви легко впізнаєте взаємини між людьми, їхні звички, натури. Так, так, це оті ж сільські досвідки, вечорниці, що їх увічнили у своїх творах і безсмертний Гоголь, і Квітка-Основ’яненко. Пояснюю, що таке вечорниці. Це був своєрідний університет культури на селі, де розкривалася і виблискувала скарбниця людської мудрості. Сюди залюбки сходилася молодь. На вечорницях часто знайомилися і освідчувалися в коханні; звідси нерідко починався шлях подружнього життя, назавжди єдналися долі дівчини та хлопця. Схоже це на сучасні дискотеки? Мабуть, схоже, тільш, звичайно ж, музика була інша, і магнітофонів не було.Ну что-то такое