Зима в Петербурге 1839 года была с сильными оттепелями. Часовой Постников, солдат Измайловского полка, стоял на посту. Он услышал, что в полынью попал человек и взывает о Солдат долго не решался оставить свой пост, ведь это было страшным нарушением Устава и почти преступлением. Солдат долго мучился, но в конце концов решился и вытащил тонувшего. Тут мимо проезжали сани, в которых сидел офицер. Офицер стал разбираться, а тем временем Постников быстро вернулся на свой пост. Офицер же, поняв что произошло, доставил в караульню. Офицер доложил, что он утопающего ничего сказать не мог, так как от пережитого потерял память, да толком и не разобрал, кто его Дело было доложено подполковнику Свиньину, усердному служаке.
Свиньин посчитал себя обязанным доложить обер-полицмейстеру Кокошкину. Дело приобрело широкую огласку.
Офицер, выдавший себя за был награжден медалью «за погибавших». Рядового Постникова было приказано высечь перед строем двумя сотнями розог. Наказанного Постникова на той же шинели, на которой его секли, перенесли в полковой лазарет. Подполковник Свиньин приказал дать наказанному фунт сахару и четверть фунта чаю.
Постников ответил: «Много доволен, благодарю за отеческую милость». Он и на самом деле был доволен, сидя три дня в карцере, он ожидал гораздо худшего, что мог ему присудить военный суд.
Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою тараса шевченко “”) ярема – узагальнений художній образ повстанця-. у передмові до поеми т. шевченко зазначив, що «галайда вполовину видуманий» , а в примітці додав: «… між звенигородкою і вільшаною по старому шляху боровиків хутір і корчма, де б то ярема байстрюк, а потім галайда був … наймитом» . це вказує на те, що образ яреми-наймита, а згодом повстанця- має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. ярема постає як типовий образ повстанця-, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. це почуття приводить ярему в загін максима залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. він буває страшний у своєму праведному гніві: «а ярема – страшно глянуть – по три, по чотири так і кладе» . образи залізняка i гонти надихали шевченка змалку, з тих часів, коли він слухав пiснi кобзарів, у тому числі присвячені колiївщинi. зрозуміло, чому вони постають у поемі зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. «лiта орел, лiта сизий попiд небесами, гуля максим, гуля батько степами, лісами» . i образ, i стиль зображення шевченко запозичує у народної пiснi, підкреслюючи народність залізняка, який: i воює, i гарцює з усієї сили. залізняк замальовується як цiлiсна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад яремі) i взагалі бути близьким до них, за що називають його «батьком» . він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити ів, підтримати їхній бойовий дух. його образ – образ улюбленця народу, «громади в сіряках» . ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає залiзняковi за сина: придбав максим собi сина на всю україну. хоч нерiдний син ярема, а щира дитина. залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «у нас один старшина – батько максим» . таким батьком виступає залізняк протягом усього повстання. він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. кобзар волох співає про нього: …наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу. родиною йому були , найбільшим багатством – любов і повага товаришів: залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. суворими барвами змальовано івана гонту. головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа» , гонта ні перед чим не зупиняється. особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства гонтою своїх дітей. образ гонти як людини шевченко змальовує в дусі народних традицій. своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: сини мої, сини мої! на ту україну дивіться: ви за неї й я за неї гину.
Захоплива героїко-романтична повість А. Чайковського "За сестрою" розповідає про страшні напади татар на українські землі, про те, як брат вирушив на пошуки сестри, що потрапила в полон. Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти б урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це до йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік. Це смусило мене замислитись над тим ,що у нашому сучасному житті не так багато таких людей,хлопчиків,як Павлусь... Ця повість вчить нас бути мужніми,сміливими та завжди бути відповідальним
Свиньин посчитал себя обязанным доложить обер-полицмейстеру Кокошкину. Дело приобрело широкую огласку.
Офицер, выдавший себя за был награжден медалью «за погибавших». Рядового Постникова было приказано высечь перед строем двумя сотнями розог. Наказанного Постникова на той же шинели, на которой его секли, перенесли в полковой лазарет. Подполковник Свиньин приказал дать наказанному фунт сахару и четверть фунта чаю.
Постников ответил: «Много доволен, благодарю за отеческую милость». Он и на самом деле был доволен, сидя три дня в карцере, он ожидал гораздо худшего, что мог ему присудить военный суд.