Лобо постає перед нами ватажком вовчої зграї. Він був сильним, страшним, дужим, хитрим, лихим, хвалькуватим, сміливим, розумним, впевненим, кровожерливим, кмітливим, без почуття жалю. Завжди на крок попереду від інших. Ніколи не схиблював. Завжди знаходив вихід із складної ситуації, був переможцем. Переживав за друзів, був відчайдушним у спробі знайти свою подругу, коли її спіймали мисливці. Лобо був сірим, великим. Очі злі, гострі зуби були у нього. Умів найголосніше вити. … Яким я уявляю подальше життя зграї? Ми вже знаємо, що в кінці твору Лобо загинув гідною смертю, захищаючи зграю, котра його зрадила. Гадаю, у його зграї теж відбулись зміни. Звірі залишилися без свого розумного ватажка. Тому одні з них попали в капкани мисливців, інші , напевно, отруїлися м’ясом… Ті, що залишились, з переляку втекли далеко у густий ліс… Занадто пізно вони зрозуміли свою помилку. Їхня зрада принесла їм загибель та самотність… Ось таким я уявляю подальше життя вовчої зграї Лобо
Жители Каперны не вызывают у читателя приятных слов. Они завистливы, злобны, насмешливы, невежественны, не на хорошие поступки, на проявление человечности. Эти обыватели сами сплетничают, выдумывают небылицы о Лонгрене, а их дети занимаются травлей семьи бывшего матроса. Маленькие обитатели приморского селения не умеют видеть в жизни что-то прекрасное, восхищаться природой. Дети оскорбляют Ассоль, смеются над ней, бросают вслед девочки комки грязи. Можно быть уверенным, что вырастут из этих отпрысков точные копии родителей. Дни свои будут проводить в тяжелой работе, а свободное время за стаканом спиртного в трактире. На фоне жителей Каперны выделяется мечтательная Ассоль. Она добрая, искренняя, чувственная, умеющая ждать, верить и любить.
