Рассказ ведётся о старых добрых друзьях, которые встретились после долгого расстояния. Один был плотного телосложения и был богат, а его друг был худ и беден. Название тексту было дано по телосложению двух друзей.
Дія повісті «Простодушний» (XVII 67) повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи. Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно-простежувалася його сатирична спрямованість. У філософських повістях Вольтера даремно шукав психологізм, занурення у душевний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподібний сюжет. Головне в них — загострене сатиричне зображення соціального зла, жорстокості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. Цією суворою реальністю перевірялися справжня цінність філософських витлумачень світу. Звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизала усю творчість Вольтера — його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. При всій своїй злободенності вона глибоко проникала у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходили за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник. • Повість побудована у формі «адаптації» «природної людини», не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — це процес перетворення Простодушного на звичайну людину. • «Природна людина» — «штучна» людина (продукт цивілізації) — головна суперечність твору. • У повісті «Вольтер» полемізував із Ж.-Ж. Руссо — творцем теорії про «природну людину» та згубний вплив цивілізації на неї. Головний герой «філософської повісті» належав до «нецивілізованого» індіанського племені гуронів і потрапив до Франції випадково. Все, що звичне для «цивілізованих» французів, викликало в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім'ям героя). В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: «Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають». Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). Вольтер порушив питання про роль церковного життя для морального стану суспільства, яке висвітлювалося як в плані окремої людини, так і всієї держави, керівного апарату., юстиції. Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте «природний розум» не міг знайти спільної мови ні з «державним розумом», ані з «конфесійним розумом». Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення. Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим. Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім (XVII 73). Поблажливіше Вольтер ставився до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень Гордон. Іронічно звучало те, що саме у в'язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобув свої ґрунтовні знання про світ. Співчутливо згадували Вольтер і про гугенотів. Луї XIV, розірвавши «Нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу — силенну рук, які могли б служити йому». Оскільки на переконання письменника, природний розум мав перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною». Повість закінчилася трагічно для її героїв. Маленька людина виявилася цілком беззахисною перед свавіллям можновладців. Всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані державною машиною. Позиція англійських моралістів — Шефтсбері, Річардсона, Дефо та інших — не витримала перевірки сарказмом Вольтера.
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари.
Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
