Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучаснику
Експозиція: «Була зима…Дідусь Мороз…загубив підкову».
Зав’язка: «підкову …не просту. А золоту... аж розгубились в небі літаки».
Кульмінація: «А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв».
Розв’язка: «покладу підкову в чемодан…віддам підкову Діду…Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись... І полягали спати».
Художні засоби.
Епітети: зелений, рожевий, фіалковий сніг; сніг легкий і рівний, стояли вперто.
Порівняння: підкову не просту, а золоту; таким, на місяць схожим.
Метафори: ішов сніг; Дід Мороз протрюхикав; серпиком лежала підкова; розгубились в небі літаки;
Персоніфікація: літаки кричали, крильцями дрижали.
Риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
Повтори (тавтологія): «день при дні», «пада, пада, пада»
Кількість строф: шість
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
U_/U_/U_/U_/U_/
U_/U_/U_/U_/U_/U
А
я
знай
шла
ска
за
ла
їй
сві
ти
тут
на
ві
кні
щоб
все
ме
ні
збу
ло
ся
О́брази: Дід Мороз (подарунки), підкова (щастя), мама (турбота), сімсот (родючість), чемодан (подорож), кінь (воля), небо (рай).
ПІДКОВА.
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала. —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» — й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати..
