ответ:Написаний "Гобсек" був у 1830 році. Гобсек - це образ, що представляє собою не тільки одну людини, а своєрідну масу. Цей чоловік пережив багато чого, але і нажив чимало. Основною його рисою була скупість, за що його не раз називали «людина-вексель». Він обслуговував не простих людей, давав у борг, а сам наживався на всіх.
Як на мене, це виключно позитивний герой. На прикладі цитат з книги я постараюся довести, що це непересічна і багато в чому позитивна особистість.
У книзі він постає перед читачем холоднокровним лихварем. Але поступово стає зрозумілим, що він пережив багато труднощів, а відмінне володіння пістолетом і шпагою говорять про його колишні пригоди і можливе ремесло корсара. Життя настільки загартувало його, що він став знавцем людської душі. Він побачив стільки зради, що не довіряє нікому. Він відмінний психолог. По одному тільки векселю зумів передбачити подальшу долю графині і її коханця Максима де Трай. І він не помилився.
Клієнти Гобсека в основному заміжні багаті аристократки, які потрапили в скрутне фінансове становище через своїх марнотратних коханців. Гобсеку не подобаються жінки, які зраджують своїм чоловікам і витрачають їх багатство на своїх коханців. Ось як він поводиться в їх будинку: "Я люблю бруднити брудними черевиками килими у багатих людей - не з дрібного самолюбства, а щоб дати відчути пазуристу лапу Невідворотності".
Звідки така холодність і байдужість? Одного разу він пощадив одну жінку, свою боржницю. «А вона так здорово мене общипала! Заслужено мені - навіщо я їй довірився?".
Звідки така пристрасть до золота? "А хіба влада і насолоди не являють собою сутності вашого нового суспільного ладу. Золото-ось духовна суть усього теперішнього суспільства". Якщо вдуматися, то суспільство в цьому відношенні з часів Бальзака не дуже змінилося.
Який він як людина? Він справжній друг. Коли його протеже Дервіль попросив у нього грошей для свого бізнесу, Гобсек міг би дати їх просто так. Але він дав їх під відсотки, щоправда, з урахуванням того, щоб його підопічний був здатний їх повертати. Коли Дервіль після оплати боргу запитав причину цього, ось якими золотими словами відповів Гобсек: "Сину мій, я визволив тебе від вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим не зобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі". Не можна не визнати в Гобсеку непересічну особистість.
А ось як сам Дервіль, людина порядна, оцінював свого друга: "У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота й піднесене. Якщо я помру, залишивши малолітніх дітей, він буде їх опікуном".
Ось який він, цей Гобсек. Він гідний співчуття. Жага наживи, прагнення до накопичення свідчать про довге життя в нужді. Життя довело його до того, що єдиною його метою стало прагнення до того, щоб сказати: "... Краще вже самому давити, ніж дозволяти, щоб інші тебе тиснули". Це суспільство його так понівечило. В особі Гобсека Бальзак, на мою думку, виносить вирок сучасному йому суспільству.
Объяснение:
Повесть «Последние холода» посвящена детям этой войны. Она рассказывает о том, как жили люди в тылу: трудно и голодно. Чтобы школьников от полного истощения, власти города устраивают столовые для детей, страдающих дистрофией, малокровием, где они получают дополнительное питание.
Рассказ ведётся от имени Коли, главного героя повести, но уже взрослого человека, который вспоминает своё военное детство. Через много лет Коля отчётливо помнит те страшные годы войны.
Коля – главный герой повести, живёт с мамой и бабушкой, отец сражается на фронте. Живут они в тыловом городе. Между ними сложились доброжелательные отношения. Коля был послушный сын, он привык, что о нём все заботятся. Бабушка и мама делают сверхчеловеческие усилия, чтобы Коля не чувствовал голода. И всячески старались оградить Колю от окружающей жизни. Коля весной 1945 года получил талоны на дополнительное питание в столовую №8, потому что болен малокровием.
В повести голод – главный герой. Но не о голоде «Последние холода» . Она о любви к ближнему. Маленький мальчик, пусть разбойно, у него нет просто других возможностей добыть кусок хлеба, борется за жизнь сестры, матери, за свою собственную – в последнюю очередь.
Объяснение:
Героя рассказа «Мой спутник» не мучают никакие «вечные» проблемы, он считает, что жизнь, такая, какая она есть, в общем-то, вполне законна и справедлива. И в этом смысле он фигура не очень характерная для горьковских рассказов, в которых повествуется обычно о человеке «беспокойном» , ищущем, не удовлетворенном ни собой, ни окружающими людьми. Чаще всего это бродяга, «перекати-поле» , порвавший и семейные, и общественные связи. Но есть среди персонажей Горького и люди оседлые, состоятельные и, тем не менее, тоже лишенные покоя и живущие как бы в ожидании какой-то неотвратимой катастрофы.
Все рассказы Горького 1890-х годов написаны с позиции человека, ненавидящего жизнь «нормальных» людей, сломленных или примирившихся с существующими условиями. Почти в каждом из этих рассказов можно найти такого героя, который уже объявил «войну будничной жизни» или находится накануне этого объявления. Все эти герои на вопрос, что побудило их к бродяжничеству, отвечают примерно одинаково — говорят о тоске, разъедающей душу, о скуке жизни. «Это самое мерзостное настроение из всех, человека уродующих, — утверждает герой .