Один из самых известных романов Оруэлла - казалось бы, легкая история о правлении свиней, которая скрывает сатиру на тоталитарную систему. Жизнь на ферме кажется идиллической. Свежий воздух, животные, которые дают пищу и покой в лоне природы. Каждый день идет в устойчивом ритме. Что если животные решили восстать и уничтожить орден? Видение такой необычной революции было создано Джорджем Оруэллом в «Скотном дворе».
«Скотный двор» - это притча, задача которой показать механизмы тоталитарной системы. Следуя этому примеру, ферма является метафорой для России, а животные - для местной власти. Ферма должна была стать идеальной страной, но это были утопические предположения. Давно известно, что нет ничего идеального. Несмотря на кажущееся равенство всех животных, свиньи стали править другими животными. Как следствие, их жадность привела к появлению полицейского государства, антиутопии. На страницах книги напрашивается печальный вывод: все животные равны, но некоторые более равны, чем другие.
Роман читает довольно быстро, несмотря на сложные темы. Хотя герои - животные, это не сказка. Он содержит много правды о мире и его правилах. Как подчеркнул сам Оруэлл: «Скотный двор» должен был прежде всего стать сатирой русской революции. Однако, как я подчеркиваю, смысл песни более широк: я хотел выразить в ней мысль, что этот конкретный тип революции (насильственная революция, основанная на заговоре, с движущей силой в виде людей, невольно жаждущих власти), может привести только к смене правителей.
Любовна лірика Б. Л. Пастернаку, по – моєму, є однієї зі складових частин глобального гуманізму творчості поета. У віршах, присвячених улюбленим жінкам, як би є присутнім заклик вдивитися, вслухатися, вчувствоваться в мир його душі, але в жодному разі не вторгатися в нього. І сам поет ніколи не вторгався в душі улюблених, але саме – вчувствовался й вслухувався. От фрагмент одного з перших віршів про любов:
Я теж любив, і вона жива ще.
Всі так само, котячись у ту початкову рань,
Коштують часи, зникаючи за краєчком
Мгновенья. Всі так само тонка ця грань…
Ліричний герой говорить про любов у минулому часі, але розчарування немає. Він розуміє, що сама по собі любов допомагає перебороти суєту й вульгарність миру й тому про погаслій колись іскру любові нерозумно шкодувати. Це однаково хоч і коротке, але звільнення духу від нелюбові. Пастернак з філософською глибиною відображав у своїх віршах саме це достоїнство найвищого людського почуття
Пастернак уважав, що досягнення змісту любові рівносильно розгадці змісту буття, і, навчений гірким досвідом, писав:
Любити інших – важкий хрест…
Біль розриву випробував і він. У його циклі «Розрив» чується справжній стогін душі, що втрачає любов. Але хочу відзначити знову, що й тут почуття ліричного героя Пастернаку далекі від розчарування, сарказму й т.д. Він перемагає, а не переборює свій біль:
Об сором, ти в тягар мені! Об совість, у цьому ранньому
Розриві стільки мрій, наполегливих ще!
Коли б, людина, – я був порожнім собраньем
Скронь і губ, і око, долонь, плечей і щік
Ліричний герой, навпаки, бачачи розчарування улюбленої, остерігає її від цього згубного почуття:
Розчарувалася? Ти думала – у світі нам
Розстатися за реквіємом лебединим?
Розраховуючи на горі, зіницями розширеними
У сльозах, приміряла їхня непереможність?
Поет будує метафору на питаннях улюбленої, які вже самі в собі несуть відповідь
Віршам про любов Пастернаку властиві особлива музикальність і, я б сказав, чарівне підсвічування ассоциативности: «Нікого не буде в будинку…»; «Ти як майбутність увійдеш».
Чуйне серце поета з особливою теплотою відкривалося назустріч жінкам, душі яких, минулого рівні йому по художньому сприйняттю миру й любові. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. Поет обом присвятив вірші. Вони цікаві не пристрастю фізичної, але духовної
Ганні Ахматової:
Мені здається, я підберу слова,
Схожі на вашу первозданність
А помилюся, – мені це трынь – трава,
Я однаково з помилкою не розстануся
И – Марині Цветаевой:
Ти вправі, вивернувши кишеню,
Сказати: шукайте, рийтеся, шарте
Мені однаково, чим сир туман
Будь – яке минуле, як ранок вмарте.
Яким преклонінням перед величезністю щиросердечної краси цих жінок струменіють присвяти. Рефреном у тій і іншій присвяті проходить – «однаково», як би підтвердженням, що велич душі людської в любові й шляхетності не залежить ні від яких зовнішніх обставин, крім Бога, а Бог завжди за любов
Единосущность любові й поезії Пастернаку завжди буде співзвучна читачам його віршів
Царь Соломон был хорошим дипломатом, строителем и торговцем. Он превратил земледельческую страну в сильное, экономически развитое государство, имевшее большое влияние на международной арене. Он отстроил и укрепил Иерусалим и другие города своего царства, возвел Первый Иерусалимский Храм, впервые ввел в еврейскую армию конницу и колесницы, построил торговый флот, развивал ремесла и всячески поддерживал торговлю с другими странами.