Бен, професійний льотчик, займався зйомкою фільму про акул, тому що роботу із професії знайти було складно, вік його для льотчика були «критичним», а «гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі ». Йому « потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
Відправляючись на зйомку у загублену в море Акулячу бухту, Бен взяв із собою десятилітнього сина Дэви – «самотньої, неприкаяної дитини, що у десять років почувала, що мати їм не цікавиться, а батько – чужа людина, різк і небагатослівний, не знає, про що з ним говорити в ті рідкі хвилини, коли вони бували разом ». Коли Бен залишався наодинці із хлопчиком, він випробовував каяття совісті й почуття провини, що не може налагодити довірчих відносин із сином, не знаходить шляхи до його серця: «Бену хотілося чим-небудь порадувати хлопчика, але за багато років йому це жодного разу не вдавалося, а тепер, видно, було пізно».
Однак коштувало Дэви зникнути з поля зору льотчика, як Бен немов забував про його існування. Він навіть забув взяти воду або сік, коли вони летіли в безлюдну Акулячу бухту, прихопивши тільки пиво для себе. А хлопчикові, як і кожній дитині, хотілося мати люблячого, турботливого батька, здатного дати відповіді на питання, що цікавлять.
Бена ж всі його питання дратували й він був різань із Дэви. Грубуваті й глузливі слова батька зачіпали й кривдили хлопчика. Син бентежився й усе більше й більше замикався в собі.
Відносини між батьком і сином були складними й здавалося зовсім неможливим, що вони коли-небудь знайдуть загальну мову, якби ні «його величність випадок». Жаль тільки, що випадок цей ледь не позбавив їхній обоє життів.
В Акулячій бухті під час зйомок Бен піддався нападу акул. Він настільки постраждав від акул, що не міг сам звістки літак. І тепер вся надія була на сина. Хлопчик, казавшийся таким непристосованим до життя, виявив незвичайну мужність, мобілізував всі свої сили, зумів згадати всі, чому вчив його батько. А головне, він повірив словам Бена, що людина може витримати всі що завгодно.«Ніколи не знаєш, на що ти здатний, поки не спробуєш», – сказав батько. І син спробував. І він зміг. Він переміг! Він урятував себе й батька. Дэви не тільки зумів перев’язати батькові рани й витягти його в літак, але й самостійно, керуючись рідкими вказівками знесилені від втрати крові Бена, привести літак у Каїр і вдало посадити його. Перший раз у житті батько й син слухали й чули один одного, тому що в цьому полягав їхній єдиний шанс на порятунок.
Своєю завзятістю, своєю вірою й любов’ю син подарував батькові друге життя. І тепер Бен зрозумів, що є в його житті речі набагато важливіше літаків і роботи. Змінившись внутрішньо, він вирішив, що неодмінно розтопить лід у відносинах із сином: «Він вуж добереться до самого серця хлопчика! Рано або пізно, але він до нього добереться». І я вірю, що Бен переборе цей «останній дюйм», що розділяє його із сином, і проблема взаємини «батьків» і «дітей» перестане бути для них актуальної.
ответ:Народився в селі Бички Вітебської області СРСР 19 червня 1924 року. Під час початку Німецько-радянської війни Биков знаходився в Саратові, де отримував професію залізничника. Лише в 1942 році його було призвано до армії та відправлено до піхотного училища Саратова, після закінчення якого відправлено до бойової армії у званні молодшого лейтенанта. Брав участь у боях за територію України, Австрії, Угорщини, Болгарії, де отримав тяжке поранення та деякий час навіть уважався загиблим.
У 1947 році Бикова було демобілізовано, тому він повернувся до Гродна. Там розпочав працювати журналістом газети «Гродненська правда». Саме тоді почали виходити його перші повісті «Сотніков», «Обеліск», «Піти й не вертатися» та «Вижити до світанку».
Літературні досягнення Бикова лежать у його описах боїв Другої світової війни, переважно з невеликою кількістю персонажів. Повісті автора не відповідали офіційній версії війни, що призвело до звинувачень письменника в «брехливому гуманізмі» від деяких червоноармійських генералів. Василь Биков — дуже відважний і безкомпромісний автор. У 1980 році його нагороджено почесним званням Народного письменника Білорусі.
За межами його рідного краю Василь Биков — найвідоміший білоруський автор. Протягом радянського періоду твори письменника перекладено багатьма мовами, хоча перевага віддавалася російській. Сам Биков писав свої твори білоруською мовою, перекладаючи їх потім російською. Письменник мав великий вплив на культуру Білоруси.
Объяснение:
