"Тёмного" (леса), "красна" (зорюшка), "ясной" (радугой), "багровые" (огоньки), "ярким" (пламенем), "старые, могучие" (сосны), "златотканые" (покрывала), "жемчужная" (роса), "алые" (блёстки), "белоснежная" (лебёдушка), "зеркальная" (гладь), "изумрудные" (колечки), "тихой" (заводи), "зелёного" (побережья), "нежные" (головки), "пестреющий" (луг), "душистую" (траву), "лазоревы" (цветы), "материнское" (крыло), "золотистого" (солнца), "чёрная" (туча), "бесконечную" (равнину), "острые" (когти), "широкого" (озера), "густые" (заросли), "горькие" (слёзы).
Объяснение:
Дуже просто і доступно написана данською мовою п’єса норвезьким драматургом Генріком Ібсеном (1828-1906; «Пер Г'юнт» його ж творіння, а також відомий музичний супровід Гріга до її постановки).
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові до підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою.
Назло неистовым тревогам
ты, дикий и душистый край,
как роза, данная мне Богом,
во храме памяти сверкай.О тиховейные долины,
полдневный трепет над травой
и холм - залет перепелиный...
О странный отблеск меловой
расщелин древних, где у края
цветут пионы, обагряя
чертополоха чешую,
и лиловеет орхидея...
О рощи буковые, где я
подслушал, Пан, свирель твою!Воображаю грань крутую
и прихотливую Яйлы
и там - таинственную тую,
а у подножия скалы -
сосновый лес... С вершины острой
так ясно виден берег пестрый -
хоть наклонись да подбери.
Там я не раз, весною дальней,
встречал, как счастье, луч начальный
и ветер сладостный зари...
Там, ночью звездной, я порою
о крыльях грезил... Вдалеке,
меж гулким морем и горою,
огни в знакомом городке,
как горсть алмазных ожерелий,
небрежно брошенных, горели
сквозь дымку зыбкую, и шум
далеких волн и шорох бора
мне посылали без разбора
за роем рой нестройных дум!Любил я странствовать по Крыму...
Бахчисарая тополя
встают навстречу пилигриму,
слегка верхами шевеля. (...)
И посетил я по дороге
чертог увядший. Лунный луч
белел на каменном пороге.
В сенях воздушных капал ключ
очарованья, ключ, печали,
и сказки вечные журчали
в ночной прозрачной тишине,
и звезды сыпались над садом.Я видел мертвый город: ямы
былых темниц, глухие храмы,
безмолвный холм Чуфуткалэ...
Небес я видел блеск блаженный,
кремнистый путь, и скит смиренный,
и кельи древние в скале.О заколдованный, о дальний
воспоминаний уголок!
Внизу, над морем, цвет миндальный,
как нежно-розовый дымок,
и за поляною поляна,
и кедры мощные Ливана -
аллей пленительная мгла
(любовь любви моей туманной!),
и кипарис благоуханный,
и восковая мушмула...