Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
Я заметил, что маленький герой Толстого побеждает раздражение к миру своей любовью к окружающим его людям. А эти люди своей ответной любовью к Николеньке ему преодолеть различные временные отрицательные эмоции, как, например, в случае с мухой.
После выхода второй части трилогии — "Отрочество" Н.Г.Чернышевский писал: "Чрезвычайная наблюдательность, тонкий анализ душевных движений, отчетливость и поэзия в картинах природы, изящная простота — отличительная черта таланта графа Толстого".
У меня создалось впечатление, что все шесть лет из жизни Николеньки Иртеньева перед глазами (читатель знакомится с мальчиком, когда ему исполняется 10 лет, а расстается, когда ему 16), однако в трилогии нет последовательного, день за днем, описания жизни героев. Это рассказ всего о нескольких, но значительных эпизодах.
Так, в "Отрочестве" автор повествует о самых грустных в жизни Николеньки сутках, когда он получил единицу, нагрубил учителю, открыл портфель отца и сломал ключ. Толстой подробно рассказывает на протяжении шести глав, как герой был наказан и чем закончилось его наказание.
В "Юности" особенно выделены три дня: день после поступления в университет, следующий за ним, когда Николенька делает визиты, а затем посещение им семьи Нехлюдовых.
Николенька и Нехлюдов открывают новый нравственный закон. Но исправить все человечество оказалось очень трудным, потому что даже искренние и настойчивые попытки самосовершенствования чаще всего терпели неудачу. За всеми этими возвышенными понятиями нередко скрывалось обыкновенное тщеславие, самолюбование, высокомерие.
По-моему, последняя часть трилогии больше посвящена не метаниям героев, а попытке автора доказать самому себе возможность нравственного совершенствования.
В юности Николенька постоянно с переменным успехом играет какую-нибудь роль. То роль влюбленного с оглядкой на прочитанные им романы, то — философа, так как в свете его мало замечали, а задумчивостью можно было замаскировать свой неуспех, то — большого оригинала. Все это отодвигало на задний план его настоящие чувства и мысли.