столетие принято называть “золотым веком” русской литературы. Произведения, которые заслуженно считаются классикой, остаются актуальными по сей день. Девятнадцатый век – это пора А. Пушкина, А. Грибоедова, В. Жуковского, М. Лермонтова, Н. Гоголя и других талантливых, вернее, одаренных мастеров слова.
Литературное произведение не ставило себе задачу развлечь читателя. Главным было то, чтобы литературная работа заставила задуматься, переосмыслить себя и посмотреть на жизнь вокруг под другим углом.
“Горе от ума” – нестареющее произведение Александра Грибоедова. В нем противопоставляется век нынешний, прогрессивный, с веком минувшим, отсталым и заскорузлым. В комедии лоб в лоб сталкиваются нравы светского московского общества и “сумасшедшего” Чацкого. Праздность, невежество и чинопочитание – вот что высмеивает Грибоедов в своем произведении.
Однако не всем дано быть людьми великими, которые не боятся выступить против всей московской элиты. Есть и люди маленькие. Наподобие Акакия Акакиевича Башмачкина из гоголевской “Шинели”. Проблема маленького человека и его становления в обществе остро стояла в русской литературе 19 века.
Литература стала зеркалом общества. С ее люди могли рассмотреть себя же без лишних прикрас и обратить внимание на те проблемы, которые красной нитью проходили сквозь все общество. Литература была призвана излечить социум от тех проблем, которые казались незаметными.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/question/sochinenie-na-temu-nravstvennye-uroki-russkoj-literatury-19-veka-86529
Объяснение:
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»
