Выпишити ! живуть петько з вовкою на останньому поверсі багатоповерхового будинку, але за вікнами їхньої квартири. завжди гамірно. у вітах густого осокора, що верхівкою сягає вище даху, од світанку до смерку вовтузяться й верещать горобці, на підвіконнях та на бильцях воркують голуби, зимою прилітають подзьобати сала синички. їхній попелястий кіт тихін до пташиного галасу давно звик, ніби й уваги не звертає на пташок за вікнами. та варто якому-небудь зухвальцеві перескочити через лутку вікна чи дверей--пиши пропало. блискавичний стрибок - і роззява навіть не писне в його пазурах. та одного разу й тихонові довелося ганебно тікати. на кухні в них, як і в усіх сучасних квартирах, є душник, забраний решіткою. як він там, цей душник, виводиться назовні, хтозна. тільки з того душника якось ранньою весною почали долинати таємничі звуки: шу-шу-шу! спочатку ніхто не звертав на це уваги, але шарудіння не припинялося і день, і - не інакше, як пташка туди втрапила,- сказала бабуся. тато підставив табуретку і поліз заглядати в душник, але нічого за решіткою не побачив. тільки час від часу все-таки чулося: шу-шу-шу! взявши молоток і стамеску, тато вибив решітку. відчинився чорний від кіптяви отвір, що вів кудись угору, але там нічого не було видно. - так це нам причулося! - сказав петько. - кому охота у сітку залазити? вовка з петьком уже почали прибирати в кухні сміття, коли зверху раптом щось шумно посунулось і на поличку, яка саме була під душником, вивалився птах. хлопці зразу й не розібрали, хто це. птах був скуйовджений, розтріпаний, у павутинні й смітті. він спокійно, ніби все життя тут прожив, огледівся, струснувся і почав розправляти своє переплутане пір'я. а коли трошки причесався, петько з вовкою побачили, що це галка. вона подивилась на них одним оком, потім другим, потім уважно глянула собі під ноги і почала, ніби нічого не трапилось, клювати сухарі, що сушилися на поличці. - вона ж голодна! - першою схаменулася бабуся і поклала їй на поличку шмат свіжої білої булки. галка прийняла булку прихильно, навіть не відійшла, коли бабуся руку простягла. води з блюдечка, що їй поставили, вона пити не схотіла, а злетіла в раковину під кран і почала дзьобом ловити краплі, які капали з нього. почувалася вона в кухні, як у себе вдома. сіла на ручку сковороди і, не лякаючись ні вогню, ні жару, подивилася, що на ній смажиться. погреблася у зіллі, що сушилося на шафі. злетіла на стіл і позаглядала в кухлі, що стояли на ньому. і врешті всілася зверху на миснику, вниз то одним, то другим оком. «ка-а! » - задоволено повідомила вона. отут і з'явився на кухні тихін. досі він міцно спав після ситного обіду і не чув метушні в домі, а це прокинувся і прийшов повечеряти. побачивши на полиці живу галку, він широко розкрив зелені очі і якусь мить стояв, отетерілий, потім так заволав, ніби його ошпарили. «да-а-йте! - здавалося, благав він. - да-а-йте! » в голосі і в очах його не було ні злості, ні мисливського запалу, тільки прохання. галка не злякалась появи кота. то одним, то другим оком вона безтурботно його розглядала, ніби вперше бачила таку галасливу істоту. - треба його прогнати,- сказав вовка. - чекай, побачимо, що далі буде,- зупинив його петько. «дайте, да-ай-те! - волав тихіш - да-ай-теї» і раптом галка зірвалась з мисника і з войовничим криком, розпростерши крила, полетіла прямо на тихона. - рятуйте тихона! - злякано закричала бабуся, змахнула рукою, в якій була чашка з чаєм, і весь чай виплеснувся на бідолашного кота. тато кинувся ловити галку і перечепився через табуретку. вовка з переляку забився в куток між шафою та холодильником, а петько реготав. тихін, завивши від жаху, кулею вилетів з кухні. а галка, зробивши в повітрі крутий поворот, сіла на шафу, переможно прокричала своє «ка-а! » і, поблискуючи оком-намистинкою, почала чистити пір'ячко. того дня тихін так і не вечеряв. і вранці наступного дня не прийшов на кухню, ховався в спальні. довелося вовці його тут і годувати. тільки коли галка, прокричавши щось прощальне, вилетіла у відчинене вікно надвір, кіт, обережно прислухаючись, заглянув до кухні. галка ще кілька разів прилітала на підвіконня, клювала крихти з горобцями, заглядала крізь шибки до квартири. а тихін після того на пташок більше не полював.
