Наш герой решил обмануть бабушку, так как его совесть уже была подготовлена к этому обману всеми глупыми и дурными поступками, совершенными за день. Таким образом он решил избежать неприятностей и наказания. Но это решение дается ему нелегко: он «даже чуть было не всплакнул» , потом «приготовился к каре за содеянное злодейство» . Он понимал, что совершил «злодейство» . Поэтому совесть начинает вершить свой суд: «Бабушку надул. Калачи украл. Что только будет? » «А что если разбудить ее и все-все рассказать? » И на рыбалке он думает: «И зачем я так сделал? Зачем послушался левонтьевских? Вон как хорошо было жить! Ходи, бегай и ни о чем не думай. А теперь? » Мальчик вспоминает и о бабушке, и о матери, и о дедушке. Ему вдруг становится жалко себя: «И меня некому» . Но вот наступает переломный момент: когда Санька опять начинает учить его, как обмануть бабушку, передразнивает ее, герой решает: «Не буду так делать! И слушаться тебя не буду! » И когда показывается лодка с бабушкой, от стыда он бежит прочь.
Развязка затягивается, так как не может разрешиться внутренний конфликт героя с самим собой. Он слышит, как бабушка рассказывает о своем и его позоре дедушке и всем встречным: «Тут я провалился сквозь землю вместе с бабушкой и уже не мог разобрать, что говорила она дальше, потому что закрылся полушубком, забился в него, чтобы помереть скорее» . Ему стыдно не только за то, что он обманул бабушку, но и за то, что бабушке невольно пришлось обмануть покупателей земляники. И вот наступает кульминационный момент: дедушка внука, и накопившиеся слезы «хлынули безудержно» . Дедушка найти выход из сложившегося положения: « Попроси прощенья... »
И все-таки бабушка купила внуку «пряник конем» . Истинная любовь, вера в своего внука пересилить гнев. Она знала, что он раскаивается в своих «злодеяниях» . И самое тяжелое наказание не сделает того, что могут сделать милосердие, доброта прощение. Потому по стольких лет пишет автор: «А я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой» .
У1931—1932 pp. у роман увійшли образи майстра і маргарити, а в 1937—1938 pp. з'явилася остаточна назва — "майстер і маргарита". у творі порушуються найважливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. показано духовну градацію суспільства у культурно-історичному контексті, людини й всього світу. цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі ієшуа га-ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя івана бездомного, пригоди воланда з його почетом та ін. м. булгаков болісно переживає, що світ утратив свою духовну сутність, люди забули про бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедії. на його дум-ку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне — силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей — добра, справедливості, кохання, волі. ієшуа, майстер і мар-гарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усві-домила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. душі улюблених героїв м. булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. і це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу. "майстер і маргарита" — це "роман у романі". глави про життя москви 30-х років межують з розповідями на біблійні теми (роман, який пише майстер, інтерпретує відому історію зіткнення ісуса і понтія пілата, а також історію жертовної загибелі христа). це дає змогу письменникові розглядати сучасність з позиції вічності та через призму християнських цінностей. композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер. у побудові роману вбачається вплив григорія сковороди, у трактаті якого "потоп зміїний" викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони — зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (неви-диму). у м. булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (берліоз, римський, варенуха, ласточкін та і до космічного належать воланд і його почёт (азазелло, коров'єв-фагот, кіт бегемот, абадонна, гелла). біблійний світ постає в історіях про ієшуа га-ноцрі,. понтія пілата, левія матвія, іуди, нізу та ін. така художня структура твору — не просто витвір фантазії митця. змальовуючи різні світи, м. булгаков наголошував на розриві між ними. люди живуть на землі і не думають про бога, про всесвіт. злободенні проблеми відсунули на другий план вічні цінності. а це означає, що світ утратив свою духовну ціль і летить у прірву. роман "майстер і маргарита" є попередженням людству про наслідки від порушення законів буття. окрім того, кожен із світів твору — земний, біблійний і космічний — має, згідно з концепцією г. сковороди, дві сторони-на перший погляд, у москві все благополучно, люди їдять, п'ють, розважаються, але насправді це суспільство давно хворе. тому на землю і приходить диявол в образі звичайного обивателя. використання мотивів г. сковороди є м. булгакову усвідомити прихований, нерозкритий зміст життя і показати його справжню сутність. характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких вияв-ляється авторська позиція. одна з найбільших таємниць роману — біблійний сюжет, який розгортається в уяві майстра. що це? євангеліє від бул-гакова? чи євангеліє від майстра? або євангеліє від воланда, як пишуть у деяких дослідженнях? і хто ж є насправді ієшуа га-ноцрі — христос чи ні? чим різняться він та єршалаїмські мешканці з біблійними героями? і в чому ж, нарешті, сенс такої літературної гри письменника із своїми персонажами та читачами? для чого всі ці загадки, перекручування імен і звернення до відомих подій? м. булгаков не претендував на те, щоб стати євангелістом нового
Любовь - бывает разная. Если мы говорим о том, что чаще всего подразумевается под любовью, - о любви-страсти, то с этим, конечно, вовсе не к Петру и Февронии, а, скажем, к Тристану и Изольде и к роману о них. Любовный напиток - прекрасная метафора этой страсти, от которой "сносит крышу" настолько, что всё остальное не просто теряет смысл и значение, но и фактически перестаёт существовать. С ней невозможно бороться: она не предназначалась ему, как и он - ей, она замужем за другим, как и он женат на другой, но во всём мире для него есть только она, как и для неё - только он. Эта страсть может длиться всю жизнь (а может быть - и ещё дольше), но недаром она показана как греховная: на её основе практически невозможен семейный союз. Она самоцель и самоценность, но в этом и её главная слабость.
"Повесть о Петре и Февронии" скорее говорит о любви-предназначении. Условие Февронии "аще бо не имам быти супруга ему, не требе ми есть врачевати его" - это не прагматичная попытка не упустить свой шанс и извлечь максимальную выгоду для себя из сложившейся ситуации, а знание собственного предназначения. Феврония с самого начала знает не только то, что Пётр попытается её обмануть, но и то, что в конечном счёте она станет его женой. Потому что она предназначена ему, а он - ей.
Выгоден этот брак, похоже, в гораздо большей степени как раз князю Петру. Если, конечно, понимать под выгодой не улучшение социального положения, а духовное совершенствование. Недаром вся первая сцена Петра и Февронии является яркой метафорой покаяния: кровь змия (=дьявола), попав на Петра, приносит ему болезнь (=грех). Это проявляется в греховной раздвоенности сознания Петра (он думает одно, но говорит другое). Именно поэтому исцеление Петра оказывается не окончательным, и от того, что грех не изжит полностью (=непомазанный струп), болезнь снова завладевает всем его существом.
Развязка затягивается, так как не может разрешиться внутренний конфликт героя с самим собой. Он слышит, как бабушка рассказывает о своем и его позоре дедушке и всем встречным: «Тут я провалился сквозь землю вместе с бабушкой и уже не мог разобрать, что говорила она дальше, потому что закрылся полушубком, забился в него, чтобы помереть скорее» . Ему стыдно не только за то, что он обманул бабушку, но и за то, что бабушке невольно пришлось обмануть покупателей земляники. И вот наступает кульминационный момент: дедушка внука, и накопившиеся слезы «хлынули безудержно» . Дедушка найти выход из сложившегося положения: « Попроси прощенья... »
И все-таки бабушка купила внуку «пряник конем» . Истинная любовь, вера в своего внука пересилить гнев. Она знала, что он раскаивается в своих «злодеяниях» . И самое тяжелое наказание не сделает того, что могут сделать милосердие, доброта прощение. Потому по стольких лет пишет автор: «А я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой» .