i. античний міф — основа п'єси б. шоу "пігмаліон". (1913 р. побачила світ п'єса б. шоу "пігмаліон". автор назвав її "романом на п'ять актів" і присвятив відомій актрисі кемпбелл — першій виконавиці ролі елізи дулітл. в основу п'єси покладено античний міф про скульптора пігмаліона. він зневажав жінок, а на перше місце у житті ставив мистецтво. якось він вирізьбив із слонової кістки статую морської богині галатеї. його творіння було настільки прекрасним і довершеним, що скульптор закохався у німу статую. пігмаліон попросив богиню афродіту оживити статую. богиня пішла назустріч творцеві і незабаром галатея стала дружиною пігмаліона. однак п'єса б. шоу далека від художнього переказу античного міфу. вона збагачена авторськими доробками, художньо довершена, хоча основна думка міфу збережена.)
ii. провідна думка п'єси б. шоу "пігмаліон". (вона є єдиною що для міфу, що для п'єси б. шоу: погляди людини не можуть бути сталими і незмінними, життєві обставини змінюють і саму людину. позбавлений форми шматок глини в руках справжнього митця може стати витвором мистецтва. сила його — безмежна, адже саме мистецтво пробуджує духовну сутність людини і наділяє її красою і внутрішньою свободою.)
1. основна сюжетна лінія п'єси б. шоу. (двоє вчених — знавець фонетики хігінс і його шанувальник з індії пікерінг — стали свідками брутальної розмови квіткарки з молодим паном. знавець фонетики був вражений вимовою квіткарки, бо "з такою вимовою сиді повік у канаві". щось його змушує сказати співрозмовникові, що, попрацювавши над мовою дівчини, він міг би перетворити її на герцогиню, а вже покоївкою чи продавчинею вона б могла легко влаштуватися на роботу. дівчина почула ці слова і наступного дня прибула до лабораторії хігінса з проханням давати їй уроки фонетики. вона навіть обіцяла заплатити вченому. хігінс хотів відмовитися від набридливої квіткарки, але пікерінг нагадав йому вчорашню розмову і запропонував експериментальним шляхом перевірити, чи зможе хігінс за три місяці зробити з вульгарної квіткарки герцогиню і ввести в оману світське товариство її бездоганною вимовою. хігінс погодився і взявся за тяжку працю. експеримент вийшов вдалий. і це відповідало переконанням самого драматурга, що мистецтво здатне творити чудеса. професор фонетики допоміг елізі дулітл досконало опанувати ійську літературну мову, манери світських панн і стати схожою на справжню леді.)
2. парадоксальність змісту п'єси б. шоу. (п'єсою "пігмаліон" б. шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим. п'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі елізи дулітл. та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)
iii. п'єса б. шоу на світовій сцені. (п'єса б. шоу швидко здобула популярність. окрім того, сюжет "пігмаліона" став основою мюзиклу "моя прекрасна леді", а за його мотивами створено фільм- "галатея".)
Роман А. С. Пушкина “Евгений Онегин” – это величайшее произведение, поэтически передавшее события, происходившие в современное автору время. Это своеобразный лирический дневник поэта, содержащие его размышления о времени, о себе и об обществе. С самых первых страниц мы знакомимся с главным героем романа, молодым петербургским “повесой” – Евгением Онегиным.
Это очень привлекательный и интересный человек, умеющий себя преподнести в светском обществе.
Онпо-французски совершенно
Мог изъясняться и писал;
Легко мазурку танцевал.
Постепенно в романе появился еще один главный персонаж, без которого не было бы развития сюжета – Татьяна Ларина. Эту героиню Пушкин описал с особой любовью:
Я так люблю Татьяну милую мою!
Она была сродни идеалу, самым любимым женским образом поэта. По всей видимости, она была духовно близка ему. Ведь Татьяна часто любила бывать одна, читать романы, и просто жила в своем мирке. Сравнивая ее с младшей сестрой Ольгой, Пушкин отмечает, насколько разными они были:
В чертах у Ольги жизни нет.
Читая роман “Евгений Онегин”
трудно выбрать любимые страницы. Мне нравится и описание героев, и природы, и русской жизни, и высмеивание недостатков дворянства. Однако бурю эмоций у меня вызвало смелое письмо Татьяны, в котором она открыто говорила о своих чувствах к Евгению. Несмотря на всю свою скромность и сдержанность, она решилась написать такое письмо, так как чувства одолевали ее:
Сначала я молчать хотела;
Поверьте: моего стыда
Вы не узнали б никогда.
В этом нежном и искреннем письме ощущается неподдельная любовь человека с чистой душой. Очень жаль, что Онегин этого вовремя не разглядел и не оценил. В этих строках просматривается добрая и светлая душа Татьяны.
Есть что-то в ее письмо наивное и отчаянное. Не зная, как Евгений ответит на него, она в конце добавляет:
Но так и быть! Судьбу мою
Отныне я тебе вручаю.
Не будучи до конца уверенной в правильности своего поступка, она все же вручает письмо няне и просит передать его своему избраннику. Мучительно ожидание ответа, полно сомнений и размышлений. Однако именно эти страницы, полные неистовых чувств, любви, нежности, доброты и стали моими самыми любимыми.
Также я их считаю самыми запоминающимися. Я уверен(а), что это произведение навсегда останется в моей памяти, но более всего письмо Татьяны.
Почему служил я не знаю..