Ассоль — головна героїня повісті «пурпурові вітрила». ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий лонгрен. односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни лонгрен був жорстоким і безсердечним. він не врятував його, коли того відносило в море. а те, що через нього померла мері, мати ассоль, власник таверни промовчав. з тих пір ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. крім того, ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. за це її називали не інакше, як «корабельна ассоль». за вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. коли вона підросла, то стала справжньою красунею. все що ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. навіть лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря егля. уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. у її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. незабаром в селі каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і артур грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про ассоль і втілив її в реальність. паспорт-характеристика образу ассоль родина. батько лонгрен, колишній моряк, мати мері, померла соціальний статус, матеріальний стан. донька моряка, бідна дитинство. самотність серед людей. тільки батько був для неї близькою людиною й створював атмосферу любові й родинного тепла. заняття, уміння: господарювала вдома, шила, продавати іграшки, спілкувалася з природою, мріяла ставлення оточуючих. більшість людей не розуміли її і не прагнули зрозуміти. тільки батькове серце билося в унісон із серцем ассоль. сприйняття навколишнього світу. відчувала красу природи, яка була для неї живою істотою, поетично сприймала оточуючий світ, у ній жило дві дівчини: одна донька матроса й ремісника, друга — «живий вірш». риси характеру: мрійлива, романтична, добра, працьовита, сильна духом, любить природу і розуміє її; турботлива донька складові щастя: віра в мрію; оптимізм; здатність протистояти труднощам; передчуття дива
Отношение к содержанию стихотворения до сих пор не однозначно. Большинство современников Пушкина и исследователей его творчества считали, что в этом стихотворении наиболее глубоко проявились радикальные и антиправительственные взгляды поэта. В свое время стихотворение получило широкое распространение в русской армии. Сам же Пушкин в своем письме к Жуковскому В.А. уверял, что он дал слово Карамзину не писать против правительства и свое слово держит, что это стихотворение тоже написано не против правительства. Нет оснований считать, что это не так, тем более, что в период создания стихотворения поэт находился в ссылке в родительском имении и крайне не хотел бы, чтобы у правительства вновь возникли отрицательные впечатления о его политической позиции.В стихотворении описывается три политических убийства, совершенных в разное историческое время. Первое совершает Брут против Цезаря: «…Брут восстал вольнолюбивый: Ты Кесаря сразил…».
Второе- это убийство Марата Шарлоттой Корде: «…усталому Аиду… вышний суд послал Тебя и деву Эвмениду». «Тебя»- это обращение к кинжалу, а под богиней-мстительницей Эвменидой подразумевается Кордэ. Аид символизирует Марата. И, наконец, третье убийство. Совершает его юный студент Занд, убивший писателя А. Коцебу. В России это убийство вызвало тогда большой резонанс.Пушкин не случайно выбрал именно этих убийц. В своем выборе он руководствуется историческим содержанием их поступков. Так, симпатии поэта на стороне Брута, которого автор описывает как «вольнолюбивый». Поэт оправдывает Брута, убившего тирана из-за любви к Закону; Кордэ, убившего Марата из-за бесконечного террора якобинцев; Занда, казнившего Коцебу как изменника, мешающего свободе и объединению германских земель. Ошибочно считают, что Пушкин в стихотворении защищает политические преступления. На самом деле же поэт против политических крайностей и произвола, проявляются ли они со стороны тиранов, например, Цезарь, или власти народа, как у якобинцев. По мнению Пушкина, совершенные убийства, которые затронул поэт, оправданы с точки зрения общественной целесообразности. Если начинается стихотворение с обращения к кинжалу как к защитнику свободы и карающему там, где спит меч закона, то и оканчивается оно описанием кинжала на могиле. Важно, что кинжал этот без надписи: «…Горит без надписи кинжал». По древнегерманскому обычаю, на кинжал прикрепляли имя приговоренного к смерти. У поэта кинжал без имени предназначен для всех тиранов, поэтому в обозначении конкретного имени нет надобности.
