Средства художественной выразительности А.С. Пушкину в стихотворении «Поэт» создать художественный образ, а читателя и слушателя привлекают внимание к высказываниям, раскрыть авторский замысел. А.С. Пушкин, чтобы сделать произведение более ярким, выразительным, употребляет слова не в их прямом смысле, а в переносном значении («но лишь божественный глагол до слуха чуткого коснется»). Тропы – это слова, употребленные в переносном значении. Для придания большей выразительности языку, Пушкин в стихотворении «Поэт» использует такие изобразительные средства, как метафоры («заботы суетного света», «хладный сон»). Метафора — перенесение свойств одного предмета или явления на другие по сходству. Олицетворения («лира молчит», «душа вкушает хладный сон»). Олицетворение - это наделение неодушевленных предметов живыми качествами! Сравнения («душа поэта встрепенется, как пробудившийся орел»). Сравнение - это пояснение одного явления через другое с целью более яркой, точной, образной его характеристики. Эпитеты («святая лира», «гордая голова», «широкошумные дубровы») Эпитет - это образное определение, которое дает художественную характеристику явлению или предмету.
Сюжетна лінія «Іліади» У поемі Гомера «іліада» мова йде про десятий рік Троянської війни, про події, що відбуваються впродовж 53 (49) за різними джерелами днів. Головна тема поеми — опис («оспівування») гніву Ахілла, якого образив цар Агамемнон, відібравши у нього полонянку Брисеїду (воєнний трофей Ахілла), та наслідки цього гніву для ахейців. Агамемнон не міг піти проти волі богів і не повернути батькові (жерцю Аполлона Хрісу) його доньку, що була бранкою очільника ахейського війська. Та властолюбний і зверхній Агамемнон натомість відбирає Брисеїду в Ахілла, чим принижує його гідність, доблесть героя. Не підкоритись Агамемнону Ахілл не може, оскільки саме Агамемнон стоїть на чолі грецького війська, але не брати участі у битвах може. І ображений Ахілл робить свій вибір — він полишає військо.Греки залишаються без найхоробрішого і непереможного героя. Вони зазнають невимірних поразок (за міфами троянського циклу було визначено перемогу грецького війська, якщо у лавах воїнів неодмінно буде Ахіллес). Тоді друг Ахілла Патрокл одягає на себе його обладунки й вступає у двобій з Гектором. Ахейці вважали, що з ними Ахілл, їхній бойовий дух піднісся. Проте славетного Патрокла вбиває ватажок троянців Гектор. Смерть Патрокла стала для Ахілла потрясінням, і він, забувши про особисту образу, повертається на поле битви. Ахілл помстився страшною помстою: від його руки загинула силасиленна троянців (у тому числі хоробрі і мужні сини царя Трої Пріама) і найелаветніший серед захисників Іліону — Гектор. Батько загиблого Гектора, цар Трої Пріам, таємно приходить вночі у шатро Ахілла і просить за викуп віддати йому тіло Гектора для поховання. Кам’яне, як казали, серце Ахілла було зворушене горем сивочолого батька Гектора, і він віддає вбитого йому тіло сина. Поема закінчується описом поховання загиблих Патрокла і Гектора. Такою є основна сюжетна лінія «Іліади» Гомера.Композиція «Іліади». Існує версія, що спочатку «Іліада» була суцільним текстом, а у процесі впорядкування за наказом афінського тирана Пісистрата у VI ст. до н.е. була розподілена на 24 пісні відповідно до кількості букв грецького алфавіту. Усі інші пісні присвячені подіям Троянської війни останнього, десятого року. .Навколо основної лінії оповіді «Іліади» розгортається ціла низка епізодів, які, з одного боку, уповільнюють дію, а з іншого — збагачують її багатьма картинами війни за рахунок деталізації та надзвичайної насиченості епітетами. Гомер прагнув до суворої композиційної єдності та чіткої організації матеріалу. Арістотєль зауважував, що, на відміну від інших авторів епічних поем, Гомер «чи завдяки талантові, чи своєї майстерності … не змалював усього, що трапилось з героєм, а розгорнув «Одіссею», а також «Іліаду» навколо однієї події».Дія поеми охоплює приблизно 50 днів, проте майже 40 з них заповнені тими подіями, про які у творі тільки згадується: 10 днів триває моровиця у таборі ахейців, на 12й день після сварки вождів боги повертаються на Олімп і Фетіда просить Зевса до сину Ахіллу; тільки на 12-й день після загибелі Гектора Пріам вирушає за тілом сина до табору Ахілла, після чого троянці ще 9 днів оплакують загиблого і готуються до його поховання. «Таким чином, — вважає Тетяна Кравець, — основне ядро оповіді симетрично обрамлене рівною кількістю днів (9+12=12+9), які вміщуються у першу та останню пісні «Іліади». Перша пісня містить зав’язку («гнів Ахілла»), а остання — розв’язку («повернення тіла Гектора»).Про тяжіння Гомера до симетричного розташування подій у поемі «Іліада» свідчить також прийом «подвоєння мотивів». Так, до і після пісні IX симетрично розташовані у поемі поєдинки Менелая з Парісом (III і XXII пісні); два побачейня Ахілла з Фетідою (І і XVIII пісні); два поєдинки Гектора — з Аяксом Теламонідом та Ахіллом (VII та XXII пісні); втручання Гери (VIII та XIV пісні) і таке інше.Композиційним центром поеми є вісім пісень (з XI по XVIII включно), у яких відображено події лише однієї доби. Це фрагмент найбільшої динаміки та композиційної щільності: всього за одну добу встигають відзначитись у битві Одіссей, Діомед та Агамемнон; троянці підступають до грецьких кораблів, спалюють значну їх частину, і в бою від руки Гектора гине Патрокл; Гефест у цей час кує нову зброю та обладунки Ахіллові. Наступні чотири пісні (XIX—XXII) знову охоплюють величезну кількість подій, які відбуваються впродовж одного дня: від примирення Ахіллеса і Агамемнона до загибелі Гектора, включаючи битву богів на березі Сандра.Отже, уповільнена епічна плинність оповіді поєднується в «Іліаді» з вправною та продуманою концентрацією матеріалу. Все це робить поему Гомера сюжетно і композиційно досконалою і завершеною, хоча від епічної традиції (циклу міфів про Троянську війну) Гомер використав лише один фрагмент. Спираючись на археологічні відкриття Генріха Шлімана, спробуйте визначити реальні причини Троянської війни. Розкрийте роль Шлімана у руйнації міфологічного уявлення про Троянську війну.
Книг написано очень много и нет ни одного человека в митре, кто прочитал бы их все. Книги — это история и вкусы каждой эпохи. Некоторые из них безнадежно утратили свою прелесть, другие —- актуальны и читаются с интересом и сегодня. Каждый писатель мечтал писать на века, а вот получилось у него или нет, выясняется в последующих поколениях. Я не могу сказать, что люблю какую-то одну книгу. У меня их много, они разноплановые, одни художественные, другие познавательные. Например "Игра в бисер" Гессе открыла мне совершенно иной мир, наполненный вкусом к познанию, радостью бескорыстного труда, благоговейным отношением к культуре. А повести В. Крапивина навеяли тоску, потому что мне уже не вернуться в детство, не мечтать о бескорыстном друге, потому что мы выросли и стали влюбляться, мы входим в фазу взрослых отношений. И здесь, на смену Крапивину ко мне приходит М. Булгаков. В романе "Мастер и Маргарита" я нахожу сарказм и иронию, которыми наполнен сам, любовь, о которой мечтает каждый; и еще — непередаваемую пушкинскую ноту в диалоге Воланда и Левия Матвея: "Почему же вы не возьмете его к себе, в свет? — Он не заслужил света, он заслужил покой". Это перекликается со словами: "На свете счастья нет, но есть покой и воля..." Если сказать о заветных именах, то это Честертон, Толкиен, Вудхауз. Я люблю не какие-то отдельные произведения этих авторов, а тот взгляд на жизнь, ту глубокую нравственную и радостную философию, на которой выросли их миры. Добрый сказочник Толкиен, завершающий своих "Хранителей" трагической истиной: "Я должен погибнуть, чтобы Хоббитания жила." Честертон, знавший, что настоящий социалий "так же не украсть бриллианты, как и египетские пирамиды", но "это человек, который считает, что ваша собственная сажа вам не принадлежит". Честертон всю жизнь, как чумы, бежавший славы и величия, но для истории ставший тем камнем, который будучи поначалу отвергнут зодчими, впоследствии встал во главу угла. Вудхауз, каждым словом преданный своей Великобритании и смертельно оскорбленный ею. Он уехал в США, прожил там всю жизнь, отказавшись приехать даже для того, чтобы принять рыцарский титул. Но в каждой его книге — светлое солнце английской весны, любимые простодушно-лукавые герои, сражающиеся... нет, не со злодеями, а с унылым, расчетливым, холодным и бездушным "взрослым миром". Вечные дети, как дядя Фред, который обожает "расточать радость и свет". Юрий Олеша говорил, что вся история литературы стоит на одной полке. Это значит, что книги — не конкуренты друг другу, они — грани одного мира. Но у каждого есть такой кристалл, через который преломляется все остальное. У меня это Пушкин. Все, к чему стремится развитие человеческой души и разума, уже было сказано либо намечено у него. Пушкин — это всеобъемлющая объективность, мудрость, но при этом согретая сердцем. Это острейший ум и тончайшее поэтическое чувство. Больше всего я люблю прозу Пушкина, его публицистику и его письма. Смешно и неловко после него читать некоторых писателей, скрывающих за многословием скудость мысли и бедность чувств. Я росту сам и растет моя библиотека. Каждая прочитанная мною книга занимает положенное место в моих мыслях и душе. Я честно не могу сказать, какая книга мною особенно любима. Все настолько разнообразно, интересно и неинтересно, что остается пожелать себе долгой жизни, чтобы узнать и изучить хоть крохотную часть мира.
