Ранние годыРодился Федор Иванович Тютчев 23 ноября (5 декабря) 1803 года в усадьбе Овстуг Орловской губернии.В биографии Тютчева начальное образование было получено дома. Он изучал поэзию Древнего Рима и латынь. Затем он обучался в университете Москвы на отделении словесности.Окончив университет 1821 году, начинает работать в Коллегии иностранных дел. В качестве дипломата отправляется в Мюнхен. Впоследствии поэт проводит за границей 22 года. Там же была встречена большая и самая главная в жизни любовь Тютчева – Элеонора Петерсон. В браке у них родилось три дочери.Начало литературного путиПервый период в творчестве Тютчева приходится на 1810-1820 года. Тогда были написаны юношеские стихотворения, весьма архаичные и похожие на поэзию века. Второй период творчества писателя (20е – 40е годы) характеризуется использованием форм европейского романтизма и русской лирики. Его поэзия в этот период становится более оригинальной.Возвращение в РоссиюА 1844 году Тютчев вернулся в Россию. С 1848 года занимает должность старшего цензора в министерстве иностранных дел. Вместе с тем принимает активное участие в кружке Белинского, участниками которого также были Иван Тургенев, Николай Некрасов, Иван Гончаров и другие.Третьим периодом его творчества стали 50-е – начало 70-х годов. Стихотворения Тютчева в этот период не выходят в печать, а произведения свои он пишет в основном на политическую тематику. Биография Федора Тютчева в конце 1860-х годов была неудачной как в личной жизни, так и в творческой. Вышедший в 1868 году сборник лирики Тютчева, кратко говоря, не получил большой популярности.Смерть и наследиеБеды сломили его, здоровье ухудшилось, а 15 июля 1873 года Федор Иванович умер в Царском Селе. Поэта похоронили в Санкт-Петербурге на Новодевичьем кладбище.Поэзия Тютчева насчитывает немногим более 400 стихотворений. Тема природы — одна из самых распространенных лирике поэта. Так пейзажи, динамичность, многоликость как будто живой природы показаны в таких произведениях Тютчева: «Осень», «Весенние воды», «Чародейкою зимою», а также многих других. Изображение не только природы, но и подвижность, мощь потоков наряду с красотой воды на фоне неба показана в стихотворении Тютчева «Фонтан».Любовная лирика Тютчева является еще одной важнейшей тематикой поэта. Буйность чувств, нежность, напряженность проявляются в стихах Тютчева. Любовь, как трагедия, как болезненные переживания, представлена поэтом в стихах из цикла, называемого «денисьевским» (составленном из стихов, посвященных Е. Денисьевой, возлюбленной поэта). Стихотворения Тютчева, написанные для детей, входят в школьную программу и изучаются учащимися разных классов.Интересные фактыТютчев был очень влюбчивым человеком. В его жизни была связь с графиней Амалией, затем женитьба на Э. Петерсон. После ее смерти второй женой Тютчева стала Эрнестина Дернберг. Но и ей он изменял в течение 14 лет с другой возлюбленной — Еленой Денисьевой.Всем своим любимым женщинам поэт посвящал стихи.Всего у поэта родилось 9 детей от разных браков.Оставаясь всю жизнь на государственной службе, Федор Иванович Тютчев так и не стал профессиональным литератором.Тютчев посвятил два стихотворения Александру Пушкину: «К оде Пушкина на Вольность» и «29 января 1837».
Наша рідна Україна завжди була ласим шматочком для загарбників, причому як з сусідніх країн, так і з більш віддалених земель. Українські землі постійно потрапляли під чиюсь залежність, а після підписання Переяславської угоди 1654 року її взагалі було поділено надвоє. Одна частина нашої батьківщини, лівобережна Україна, перейшла під протекторат царської Росії, а інша, правобережна, стала підпорядкованою панській Польщі. Незважаючи на постійне пригнічення українського народу іноземними загарбниками серед наших предків завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до збереження української державності і до об’єднання історичних земель. Довгий час ці прагнення залишалися тільки в мріях. Петро Куліш став одним із перших представників української літератури, який у своїх творах торкнувся теми соборності і незалежності України, висвітивши тему козацьких часів, часів, коли прогресивні представники українського народу перенесли свої зусилля із політичної, національної і релігійної боротьби на внутрішню боротьбу в країні. Це дало прекрасну можливість побачити природу козацьких війн і головні причини національної трагедії та причини національного розбрату у зовсім іншому світлі.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.
