Внешность:
"человека лет пятидесяти, свежего и бодрого, и его длинный сюртук с тремя медалями на полинялых лентах".
"но как он постарел!". "смотрел на его седину, на глубокие морщины...на сгорбленную спину". "уж я ли не любил моей Дуни, я ль не лелеял моего дитяти". "сердце его начало ныть...беспокойство овладело им".
"Бедняк занемог сильной горячкою". "пешком отправился за своей дочерью". "Вот уже третий год, как живу я без Дуни". "ром прояснил его угрюмость". "Он выучил меня дудочки вырезывать". "Всё, бывало, с нами возится". "Спился, батюшка".
Главным героем данного замечательного произведения, написанного великолепным автором Александром Пушкиным, является Самсон, который является очень скромным и простым человеком, которому пришлось пережить личную трагедию. Также, его можно назвать бедным, неприхотливым, простодушным и добрым человеком. Для него смысл жизни заключался в счастье собственной дочери Дуни, которая являлась для него опорой и поддержкой. Далее будет рассмотрен цитатный план произведения, касающийся данного персонажа.
Работая станционным смотрителем, в его обязанности входили встречи гостей, их последующее сопровождение и обслуга. «Когда шли обильные дожди, он бегал по дворам, и некогда было отдыхать», - эта фраза из произведения говорит о том, что он был очень трудолюбивым и ответственным человеком, который не боялся трудностей на своем пути, и не привык жаловаться. Для него подобное существование не было чем-то особенным. Он хотел, чтобы его дочь была счастлива, а также, он жил согласно принципам совести и человечности. Несмотря на ряд своих положительных качеств, окружающие люди относятся к нему пренебрежительно, так как он занимает весьма низкую должность. Интересна следующая характеристика героя: «будучи станционным смотрителем, он был очень мирным и услужливым человеком, который жил скромно». Это говорит также и об отношении автора к нему, который весьма лестно и хорошо о нем отзывался.
Когда герой узнал, что его дочь совершила предательство, то он не смог принять данного факта. Поначалу, герой решил вести борьбу с офицером, похитившим его дочь, однако, поняв, что он ничего ему не сможет сделать, решает смириться со своим положением. После чего он начинает пить, и этот ее поступок буквально «скашивает» Самсона, который вскоре заболевает. Через некоторое время, читателю становится понятным тот факт, что герой умирает. И этот момент говорит о большой трагичности данного произведения, которое учит тому, что необходимо лучше относиться к тем людям, для которых человек является смыслом жизни. Если бы дочь подготовила его к тому, что она в скором времени покинет дом, то это, возможно, было бы не так трагично. Однако, при сложившейся обстановке, можно сделать однозначный вывод о том, что, так как в жизни героя, практически не было ничего светлого и положительного, весь смысл своей жизни, персонаж вложил в свою дочь. Ее предательство стало сильным ударом для Самсона, которое он не смог пережить.
7 класс
Также читают:
← Друзья Пушкина
← Портрет Пугачева в Капитанской дочке
↑ Пушкин
Любовь в жизни Онегина и Татьяны →
Любовь Татьяны к Онегину →
Картинка к сочинению Цитатная характеристика Станционного смотрителя (Самсона Вырина)
Цитатная характеристика Станционного смотрителя (Самсона Вырина)
Популярные сегодня темы
Сочинение Примеры сильного человека из жизни
Сила человека определяется не только его физической формой, но и его умением держать себя в руках в непредвиденных ситуациях, стрессоустойчивостью общаться вежливо даже с теми, с кем не хочется и игнорированием агрессоров.
Сочинение Как изменилась Татьяна в Евгении Онегине
Несмотря на то, что произведение Пушкина названо в честь главного героя, Евгения Онегина, образ Татьяны Лариной также занимает в нем центральное место.
Отзыв о повести Барышня-крестьянка для читательского дневника (Пушкин)
Произведение подкупает своей простотой и искренностью. Пушкинский стиль изложения, как и прежде, великолепен и неподражаем – гений автора позволяет сопереживать героям, при этом не испытывая затруднений при чтении
Сочинение по картине Осенняя песня Борисова-Мусатова
В.Э. Борисов-Мусатов – российский художник, писавший свои картины на рубеже девятнадцатого и двадцатого веков. Его полотна отличает необыкновенная чувственность и эмоциональность
Анализ главы Тамань (Герой нашего времени) сочинение 9 класс
Глава «Тамань» — это отправная точка приключений Печорина на Кавказ. В этой повести показывается дневник Печорина, который знакомит читателей с душевный мир главного героя. Главный герой описывает Тамань
Источник: Цитатная характеристика Станционного смотрителя (Самсона Вырина)
Над хатою Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх лету чути було звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід говорив, що так співають лебедині крила. Від споглядання перельоту лебедів хлопчику ставало на серці і радісно, і сумно. Хотілося, щоб вони ніколи не відлітали. Він сидів і мріяв, що якщо би був чародієм, то зробив би так, щоб лебеді завжди були тут.
І сталося диво: ніби читаючи думки малого мрійника, лебеді знову з'явилися в піднебессі. Довго хлопчик дивиться їм услід, а дід каже: "Оті принесли нам лебеді на крилах життя". Хлопчику дивно, а дід продовжує далі: "Еге ж: і весну, і життя". Він розповідає малому, що навесні сонце відімкне своїми ключами землю, а ключі ті золоті. Дитині стає страшно — а що як сонце загубить свої ключі?
Все це викликає у діда сміх. "Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли немає якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт. В таку хвилину вся дідова постать перехитується, карлючки вусів одстовбурчуються, з рота вириваються клекіт і "ох, рятуйте мою душу", з одежі осипається дерев'яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня підставляй під них".
Потім дід заспокоюється й пояснює хлопчикові, що лебеді полетіли "на тихі води, на ясні зорі". І знову хлопчик задумується, але вже про ті краї, де тихі води і прихилені до них зорі.
Та вже треба йти до хати, а то мати буде сварити за те, що вискочив босоніж, і називати махометом, вариводою, лоботрясом. Вже ж було таке, коли по першому лідку вискочив на ковзанку з материними ночовками. "Ніхто й не здивувався, що я притирився з такою снастю, бо на чому тільки тут не каталися: одні на санчатах, другі на грамаках, треті на шматкові жерсті, четверті умудрилися замість ковзанів осідлати притерті худоб'ячі кістки".
II
Ще одним, як на думку інших, дивацтвом було в хлопця бажання читати. Він перечитував все, що тільки попадало під руку. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю, можна мазати чоботи. Та для більшості людей взуття було розкішшю. В пору розрухи багато землі треба було виорати, щоб заробити на чоботи.
А оранка, особливо весняна, вважалась святим ділом. Батько говорив про цю працю, як про щось героїчне: "Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле".
Навіть в зимових щедрівках виспівували про те, як сам Бог ходив за плугом, а Богоматір носила їсти орачам. З того часу в хлопцевій душі поселилась відраза до пихи та любов до книги, бо "в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі і мислі".
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто ів її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче ігати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
Объяснение:
