Від часу створення трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті. «Ромео і Джульєтта» (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,— «Юлій Цезар»), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа, перемогу святкують честь і справедливість. Головні герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім — безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. Основний леймотив трагедії — розвінчання світу феодальних відносин, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття. Ворожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію захисту родинної честі, яку немовби захищають обидва табори. Можливо, колись цей конфлікт і мав реальну підставу, але зараз навіть пам’ять про нього щезла. Ця ворожнеча — пережиток давнього, проте воно ще має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Таким чином, у трагедії стикаються дві суспільно-моральні сили: дух феодальної жорстокості й помсти і принципи кохання, гармонії прийдешньої епохи Відродження. Але передусім «Ромео і Джульєтта» — найвизначніший гімн коханню. Юнак і дівчина з ворогуючих родин полюбили одне одного. Їх кохання — не тільки пристрасне почуття, яке не визнає ніяких перешкод, але й почуття, що нескінченно збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цього високого почуття. Ось Ромео бачить Джульєтту на балу, і її краса вразила юнака: Ее сиянье факелы затмило. Она подобна яркому берилу В ушах арапки… Любил ли я хоть раз до этих пор? О нет! то были ложные богини, Я истинной красы не знал доныне! Нічна сцена в саду, коли Джульєтта, сидячи біля вікна, мріє про Ромео, а він стоячи внизу, чує її зізнання, і їх наступна бесіда, під час якої вони порозумілися,— важко знайти у світовій літературі епізоди, що дорівнюють цьому за силою виявлення почуттів. Кохання перетворює героїв. Ніколи не вибачив би дотеперішній Ромео пихатому Тібальду в’їдливість і грубість. Люблячий Ромео стає терплячім. Кохання робить його розсудливим і по-своєму мудрим. Тільки коли Тібальд накидається на добродушного Меркуціо, Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Її почуття ще дрімають. Покохавши Ромео, вона починає краще розумітися на людських взаєминах — краще, ніж її батьки, які бажають бачити нареченим Джульєтти вельможного Париса. Адже ще деякий час тому вона була ладна придивитися до Париса. І, можливо, якщо б не сталася зустріч із Ромео на балу, відбувся б ще один шлюб, досить щасливий, на підставі доччиної слухняності перед бажанням батьків. Але Джульєтта визнає за краще вмерти, ніж одружитися з нелюбим. Дівчина першою починає розмову про одруження, у її словах, звернених до обранця, відчувається душевна зрілість і гідність люблячої жінки: Повір мені, і я вірніша буду, Ніж ті, що хитро удають байдужість. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. «Любви все возрасты покорны»,— скаже про це пізніше геніальний російський поет. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість, горде усвідомлення власної правоти — усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні, однак вони оточені сліпою й ненависною ворожнечею. Із тією ж рішучістю, з якою Джульєтта п’є снодійне зілля, що запропонував їй чернець Лоренцо,— береться вона і за кинджал, тому що знала: коханий наклав на себе руки, бо переконався у її смерті. Розділити з ним його долю — у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гине, тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо… Кохання Ромео і Джульєтти — нестримне, чисте й героїчне — триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам середньовічної закляклості, під владою якої перебувають Капулетті й Монтеккі. Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила нарешті ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані немовби купують перемогу нового життєвого принципу — принципу миру, дружби, кохання. Горе втрати примушує Монтеккі і Капулетті зрозуміти, що безглуздою ворожнечею вони знищили власне майбутнє. У загибелі закоханих народжується нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові станові забобони. Так було й так буде завжди, доки жив
Наурыз – долгожданный всеми праздник весны, символизирующий начало нового года. Это великий день, почитаемый среди казахского народа.
Празднование Наурыз выпадает на 22 марта. В минувшие времена праздником Нового года казахи нарекали улыс-куны – день объединения всего племени. Отсюда и началась традиция в этот день собираться всей семьей за праздничным столом, наряжать лучшие одежды, дарить друг другу подарки, желать добра и благополучия. В день начала нового года принято забывать все обиды, и примирятся тем, кто в ссоре. Основным обрядовым блюдом на столе в праздник Наурыз всегда было коже. Блюдо стоит из семи ингредиентов представляющих жизненное начало.
Ритуальное угощение символизирует покровительство небес, мудрость, здоровье и богатство. Этот праздник несет некое очищение, встречая весну люди, хотят освежиться телесно и духовно. К празднику Наурыз казахи готовятся заранее, очищая себя от долгов, вещей которые им уже не нужны, приводят в порядок свои жилища. Ну а главной традицией, конечно же, остается примирение с родными, соседями и просто знакомыми. Принято посетить с гостинцами семь домов и у себя принять семь гостей.
Люди встречают Наурыз весело и задорно. Коктем туды, что означает - весна пришла, это слышно из каждого дома, так в этот праздничный день казахи приветствуют друг друга. Наурыз праздник добра и благополучия люди поют песни, соревнуются между собой в традиционных национальных видах спорта – тозыс-кумалак, казакша курес, устраивают скачки и игры на конях.
Наурыз праздник, который прививает уважение к традициям и культуре родной земли, он сближает и учит понимать и прощать друг друга. Я каждый год с нетерпением жду начала нового года и славного праздника Наурыз.
Объяснение:
«Полицейский надзиратель Очумелов в новой шинели и с узелком в руке» — это и есть его полное, создающее комический эффект «имя», потому что без шинели (символа власти) он невозможен, как и без «узелка в руке» (символа его корыстолюбия).«Елдырин — рыжий городовой с решетом, доверху наполненным конфискованным крыжовником», он «шагает», следовательно, высокого роста. И Очумелов, и Елдырин именуются только по фамилии, что характеризует их как лиц сугубо официальных и само по себе уже свидетельствует об отстранении автора от этих своих персонажей.«Золотых дел мастер Хрюкин» — вздорный человек со вздорными претензиями («золотых дел мастер» может иметь такую фамилию, разумеется, только в сатирическом произведении).Генерал Жигалов — внесценический персонаж, слово “генерал” как бы является частью его имени, причем имя и отчество у генерала Жигалова отсутствуют: они невозможны в глазах тех, кто находится ниже него на ступеньках общественной и служебной лестницы.Владимир Иванович Жигалов — брат генерала Жигалова, ему как человеку с высоким общественным положением дана привилегия иметь имя и отчество.Остальные персонажи: Прохор — генеральский повар, люди из толпы и — «белый борзой щенок с острой мордой и желтым пятном на спине, в слезящихся глазах его выражение тоски и ужаса».