В основу роману «Червоне і чорне» покладено реальну подію: вбивство юнаком низького походження - гувернером Бер-те - коханки, матері своїх вихованців. Але сам факт був лише поштовхом для задуму, у якому окрема людська доля стала синтезом вираження трагедії віку. У творі є підзаголовок: «Хроніка ХІХ століття» і зазначено час дії: 1827 рік. Такого в літературі ще не було: абсолютно конкретна реальність сучасної авторові доби скрупульозно відтворена, але не стільки в побутовому плані (звичаї, побут, інтер'єр), скільки в психологічному - як пошук обдарованою молодою людиною свого місця в житті, щастя, крах на цьому шляху через зіткнення з буржуазною дійсністю: суспільство вбиває молодих людей - вихідців із «низів», якщо вони намагаються реалізувати свою особистість, виділяються із сере до-вища, що їх оточує.
епіграфом до першого розділу Стендаль поставив слова Данто-на: «Правда, гірка правда». Правда ця була особливо гіркою тому, що й герой роману Жульєн Сорель, і сам автор «запізнилися народитися», з'явилися на світ у жорстоку епоху, коли «старе вже вмерло, а нове не встигло народитися». Не випадково письменник неодноразово підкреслює, що провідними кольорами цієї доби стали сірий (мундир чиновника, сутана священика) та чорний (колір загибелі всіх надій). Звідси й різкий контраст «червоного й чорного» в заголовку: життя та смерть, реакція та революція, повнокровне буття та жалюгідне існування.
Тихон-человек покорный своей маменьке ,не может без неё и слово сказать. Но, оставшись один на один с Катериной, этот герой раскрывается. И мы понимаем, что Тихон – человек, а не марионетка, со своими проблемами, желаниями, стремлениями, обидами. Он говорит Кате, что и ему нужна воля, свобода, нужно почувствовать себя человеком, мужчиной. А все это возможно для него лишь вдалеке от матери. В предвкушении свободы Тихон забывает обо всем, ему и на Катерину уже некогда обращать внимания. Он невнимателен к ней, даже груб.
Борис Григорьевич также занимает важное место в ряду персонажей пьесы. Он развитию сюжета и является целой «вехой» в жизни главной героини произведения – Катерины Кабановой. Ведь именно из-за Бориса Катерина нарушила внутренние и внешние запреты Домостроя и изменила мужу. В отношениях с Катериной Борис сначала любезен и ласков: «Жизнь моя!», «Не говори таких слов, не печаль меня...». Но когда он убеждается в том, что Катерина любит его, то становится с ней даже жестоким.
Борис эгоистичен. Он думает о том, как хорошо будет ему в эти две недели. А что будет потом, каково придется Катерине, Бориса мало интересует. Кроме того, этот герой очень плохо знает объект своих воздыханий, он нисколько не пытается понять героиню.
Таким образом, Борис и Тихон во многом похожи. Оба они порождение и, в то же время, жертвы темного калиновского царства. Возможно, эти герои на теплое чувство (Тихона, в большей степени), однако никто из них не решается на поступок ради другого человека, не решается противостоять системе Домостроя. Эгоизм и безответственность Бориса и Тихона приводят к настоящей трагедии - гибели Катерины Кабановой.