Я очень люблю сказки самого доброго детского писателя-сказочника Андерсена. Он очень любил цветы, и вот его сказка "Ромашка" о простом скромном цветке.
Обыкновенная ромашка живет в саду среди гордых цветов, которые постоянно любуются собой и не замечают простую ромашку. Но ей нравится своя жизнь. Она даже говорит:"Я ведь вижу и слышу все! Солнышко меня ласкает, ветерок целует! Как я счастлива!" Ромашка любуется другими цветами и нисколько не завидует им. А однажды к ромашке спустился жаворонок. Он выбрал ее среди других цветов, потому что разглядел в ромашке доброго друга.А другие цветы стали ей завидовать. Они никак не могли понять, что нашел жаворонок в этом скромном цветке. А жаворонок думал о ромашке: "Какой миленький цветочек в серебряном платьице,с золотым сердечком!" Он недаром сразу отметил золотое сердечко ромашки. "Золотое" значит доброе. Ромашка жалела цветы, когда их срезали. Она даже не вспоминала, что эти цветы надсмехались над ней. А когда жаворонок попадает в западню, добрая ромашка стремится ему. Но, к сожалению, тоже оказывается в клетке. Жаворонок погибает, потому что никто не догадался дать ему воды, а добрую ромашку выбрасывают на пыльную дорогу.
Античністю (від лат. Antiguus - «стародавній») прийнято вважати особливий період розвитку Стародавньої Греції та Риму, а також тих земель і народів, які перебували під їхнім культурним впливом. Хронологічні рамки цього культурно-історичного явища збігаються з часом існування самих античних держав з XI - IX ст. до нашої ери і до V століття нашої ери (з часу становлення античного суспільства в Греції до загибелі Римської імперії). Антична культура виникла в умовах рабовласництва, коли світогляд людини вкладалося в міфологічне мислення. Поштовхом для розвитку культури, особливо науки і мистецтва, стала наявність елементарних природничо-наукових знань та писемності; все це є особливо античної культури.
У різні епохи античність надавала вплив на інші культури, тому невипадково до античності став виникати не тільки естетичний, але і науковий інтерес. Це мало місце і в Середньовіччя, і в епоху Відродження. В епоху Просвітництва, коли людство повернулося обличчям до науки, стали з'являтися наукові роботиприватних осіб, де узагальнювався досвід грецьких і римських відкриттів. У кінці XVIII - початку XIX століть античним спадщиною стали займатися вже держави (особливо європейські): розроблялися і фінансувалися цілі проекти по античних дослідженнях. Проводилися розкопки, організовувалися музеї, створювалися перші наукові праці про античну культуру, особливо мистецтві. Невпинне інтерес до питань античності, пронесений через XIX століття, зберігся і в столітті XX: і зараз триває всебічне вивчення античності. І все-таки до цих пір багато антіноведи вважають, що історія античної культури, зокрема мистецтва, ще не написана.