На уроке литературы мы прочитали рассказ Виктора Петровича Астафьева: "Васюткино озеро". Главным героем этого произведения стал васютка, тринадцатилетний мальчишка, учившийся в деревенской школе. Как-то раз Васютка пошел в лес за кедровыми орешками и заблудился. В тайге он сумел выжить благодаря тем навыкам, которые сам знал и благодаря тем советам, которые ему когда-то давали взрослые. Васютка жил в деревне, расположенной возле тайги, поэтому с детства впитал таежные законы, которые и выжить. В тайге было страшно. Даже по ночам, когда страх и слезы подбирались совсем близко, Васютка не давал себе пасть духом. И вот, когда последняя краюшка хлеба, взятая из дома, оказалась съеденной, мужество мальчика было сторицей вознаграждено. Он нашел озеро, полное рыбы, — настоящий подарок для рыбаков. Следуя по течению, Васютке удалось выйти к Енисею, а там его подобрали на бот друзья отца.Озеро, найденное Васюткой назвали его именем.
Коли я читала повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
