Образ Маленького принца одночасно і глибоко автобіографічний і як би відсторонений від дорослого автора-льотчика. Він народжений з туги за вмираючому в собі маленькому Тоніо - нащадку зубожілого дворянського роду, якого в сім'ї називали за його біляві (спершу) волосся «Королем-Сонце», а в коледжі прозвали сновида за звичку подовгу дивитися на зоряне небо.
Образ Рози. Роза була примхлива й уразлива, і малюк з нею зовсім змучився. Але «зате вона була така прекрасна, що дух захоплювало!», І він прощав квітки його примхи. Однак порожні слова красуні Маленький принц приймав близько до серця і відчув себе дуже нещасним. Роза - це символ любові, краси, жіночого начала. Маленький принц не відразу розгледів справжню внутрішню сутність краси. Але після розмови з Лисом йому відкрилася істина - краса лише тоді стає прекрасним, коли вона наповнюється сенсом, змістом. «Ви гарні, але порожні, - продовжував Маленький Іринці. - Заради вас не захочеш померти. Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою Розу, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але для мене вона дорожче всіх вас ... »Розповідаючи цю історію про Розу, маленький герой зізнається, що нічого тоді не розумів. «На / до було судити не за словами, а за справами. Вона дарувала мені свій аромат, осявав моє життя. Я не повинен був бігти. За цими жалюгідними хитрощами треба було вгадати ніжність. Квіти гак непослідовні! Але я був занадто молодий і ще не вмів любити!».
Образ Лиса. З давніх-давен в казках Лис (НЕ лисиця!) Є символом мудрості і знання життя. Бесіди Маленького принца з цим мудрим тваринам стають в повісті свого роду кульмінацією, бо в них герой знаходить нарешті те, що шукав. До нього повертаються втрачені було ясність і чистота свідомості. Лис відкриває малюкові життя людського серця, вчить ритуалам любові і дружби, про що люди давно забули і тому позбулися друзів і втратили здатність любити. Недарма квітка говорить ПРО ЛЮДЕЙ: «Їх носить вітром». А стрілочник у розмові з головним героєм, відповідаючи на питання: куди ж поспішають люди? зауважує: «Навіть сам машиніст не знає цього». Це іносказання можна витлумачити так. Люди розучилися дивитися вночі на зірки, милуватися красою заходів, відчувати насолоду від пахощів Троянди. Вони підкорилися суєтності земного життя, забувши про «простих істинах»: про радості спілкування, дружби, любові і людське щастя: «Якщо ти любиш квітку - єдиний, якого більше немає ні на одній з багатьох мільйонних зірок, - це досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим ». І автору дуже гірко говорити про те, що люди цього не бачать і перетворюють своє життя на безглузде існування
Сходства
Герой пушкинского романа в стихах «Евгений Онегин» и герой романа М. Ю. Лермонтова «Герой нашего времени» при сравнении имеют множество схожих черт характера и образа жизни.
Оба персонажа примерно одного возраста, оба родились в Петербурге и воспитывались в роскоши. Онегин и Печорин владеют деньгами, которые позволяют им получать удовольствия. Однако они быстро надоедают им. Пушкинский и лермонтовский герои ощущают скуку в обществе, чем и отличаются от других дворян.
Схожесть Печорина и Онегина также заключается в том, что оба они могли обольщать женщин. Но и женщины героям быстро прискучили, хотя оба уделяли им большое внимание. Для Григория и Евгения была важна свобода, поэтому они не хотели связывать свою жизнь с женщинами. Характер Печорина и Онегина проявил схожесть даже в некоторых поступках: сцена отказа Печориным в чувствах княжны Мери напоминает объяснение Онегина с Татьяной Лариной. А встреча Печорина с Верой на Кавказе, которая возродила чувства героя, похожа на встречу Онегина с Татьяной в Петербурге.
Ни Печорин, ни Онегин не имели настоящих друзей, потому что они не умели ценить других людей. Евгений Онегин имеет друга Владимира Ленского, которого убивает на дуэли. Печорин убивает Грушницкого, которого не любил с самого начала, но с которым общался как с другом. Печорин равнодушно отнесся к встрече со своим старым другом Максимом Максимычем.
По природе своей персонажи романов А. С. Пушкина и М. Ю. Лермонтова были эгоистами, что приводит их к несчастной жизни. Они не могут найти себя в жизни. Печорин и Онегин не поняты своей средой, они являются людьми «лишними». Эти два персонажа были одиноки в толпе.
Печорин и Онегин действительно похожи друг на друга, именно поэтому В. Г. Белинский называет центрального персонажа романа «Герой нашего времени» «Онегиным нашего времени».
Различия
Несмотря на то, что между Печориным и Онегиным много сходств, они имеют главное отличие: отношение к собственной жизни. Евгений Онегин скучает, но не ищет себя в жизни, он не видит истинных причин своего поведения. Григорий Печорин же постоянно подчеркивает то, что он является эгоистичной натурой, которая живет лишь для себя. Он понимает, почему он не может найти счастья с женщинами, почему не может найти свое место в жизни. Однако он, в отличие от Евгения Онегина, пытается найти новые увлечения, которые смогли бы простое существование превратить в настоящую жизнь.
М. Ю. Лермонтов использует прием психологизма в своем романе «Герой нашего времени», читатель видит мысли и переживания главного героя. Основой излияний Печорина является его дневник. В «Евгении Онегине» отсутствуют дневниковые записи, но есть книги с замечаниями Онегина, которые находит Татьяна, однако читатель не может увидеть истинные мысли героя из этих карандашных набросков.
