Раніше я не замислювалась над сутність цього поняття, над своєю українською самосвідомістю, над глибиною свого патріотизму. Я навчалася в українській гімназії, виховувалась в українофільній, але майже російськомовній родині, добре знаю українську мову, деякі традиції та звичаї, з дитинства знала гімн, оскільки так мене виховували з малих років. І я вважала, що це норма для кожного громадянина. Але після останніх подій я с подивом побачила, що велика частина жителів мого міста навіть цього не знають , не хочуть знати, і навіть ненавидять країну де живуть. Я не знаю, як можна народитися і жити в країні, все життя користуватися всіма її благами і не поважати і не любити цю землю! Зараз я впевнилася, що просто жити в Україні та любити її, толерантно ставитися до своїх земляків, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. Це норма для кожного громадянина своєї країни. Я кожного дня переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні корисні справи для своєї Батьківщини , для її зміцнення та розвитку і рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду. Я вважаю, що ці люди — це жителі з низьким рівнем свідомості, це вороги моєї Батьківщини , які сіють ворожнечу навколо своїх співвітчизників , пригнічують своїх співгромадян. Мої однолітки та знайомі часто говорять про «бандерівців» та «нацистів». Я їм намагаюся довести, що не треба плутати націоналізм з нацизмом . Націоналізм – це любов до своєї нації, а нацизм – ненависть до всіх інших. Я часто приймаю участь у суперечках та бесідах з ними про сучасні події, намагаюся переконати людей , приводжу різні історичні факти. Часто в таких розмовах я задавала питання: « Чому коли росіянин захищає свою країну – він патріот, а коли українець захищає свою країну від чужинців — нападників – він «фашист» ?». «Чому коли росіянин говорить на російській мові – він «просто русский», а коли українець розмовляє на українській мові – він «Петлюра недобитий», «Бандерівець», «Націоналіст» ?» «Чому, коли росіяни лізуть до нас, в чужу країну, воювати , вони – патріоти, які відстоюють інтереси своїх громадян. А коли ми захищаємося або допомагаємо своїй армії – ми «хунта»?». Але з цими людьми дуже важко розмовляти, у них ненормальне, нездорове сприйняття реальності. І логічних відповідей на ці та багато інших запитань отримати неможливо. Про патріотизм судять не по словам, а по справах людини. Почуття патріотизму є виявом гордості за свою батьківщину, за матеріальні й духовні досягнення свого народу, готовність ставити інтереси своєї Вітчизни вище за свої власні. Я переконана, що зараз кожен повинен посилено працювати на благо держави. Я не можу піти на війну, купити БТР або тепловізор. Але зараз важливий кожен, навіть самий маленький внесок у хід війни. Ми разом зі своїми друзями різними допомагаємо нашим солдатам, які біля нашого міста: відвідуємо їх на блок-постах, приймаємо участь у волонтерській діяльності, підтримуємо зв’язки з хлопцями з Західної України з організації «Будуємо Україну разом», ходимо на народне віче відстоювати свої права, проводимо різні акції, спрямовані на збір грошей та речей для армії. Наша велика проблема в тому, що за 23 роки незалежності у нас не було загальнонаціональних цілей і більшість людей сходу не відчували себе як громадяни держави, як націю; не виховувалася гордість за свою країну; не пишалися нею, а все оглядалися на «братів». Ми розплодили велику кількість анти-патріотів, зрадників, ненависників України. І зараз за це ми платимо величезну ціну — у цій війні гинуть найяскравіші патріоти, цвіт нашої нації. Я впевнена, що саме жителі Донбасу винні в цій війні. В нашу спільну домівку вона прийшла через те, що вони дуже голосно кричали «Росія». І ось вона прийшла, ця гидка, імперська Росія зі своїми чеченцями і зброєю. Саме вони покликали війну в мою Україну і мають проклясти себе за це. За роки незалежності в Україні не було ні одного теракту, військових сутичок. Але вони хотіли «жити як в Росії». І ось воно: «ласкаво просимо» у пекло і руїни. Жоден українець тепер не може почувати себе у безпеці. Але тепер у нас є ціль – побудувати суспільство, протилежне російському. І ми маємо подякувати Росії хоча б за те, що вона показала більшості з нас наскільки ми любимо свою землю; за те, що з руїн відродилася Українська Армія і показала на весь світ силу духу українського солдата, який може без зброї зупинити армію агресора; що виявила величезну кількість патріотів нашої Батьківщини, за те, що згуртувала наш народ. Я переконана, що народ який не має національної свідомості – це гній на якому проростають інші нації і народи. І я вірю, що з такою кількість патріотів Україна переможе у цій страшній війні. Бо Україна – це така країна, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані, сильні духом жінки, де прапор має два кольори Світу – небесний та сонячний. І ніхто ніколи не зламає цих людей. А якщо ми і встанемо на коліна – то тільки перед Богом! Слава Україні!
Война. письмо принято начинать с приятных вещей, но извини, ничего приятного в тебе не вижу! и если ты считаешь, что ты великая, раз тебя все знают и помнят, то сильно ошибаешься. зачем приносить столько боли, страдания, смертей? ! сколько людей из-за тебя погибло! ты ничтожное, мерзкое существо, для тебя нет ничего святого. почему бы тебе не принести радость человечеству? хотя радость и война рядом находиться не могут. мы (люди) созданы для того, чтобы жить, любить, создавать семью, быть счастливыми. ты же все это разрушаешь, не даешь спокойно жить. представь, как хорошо было бы без тебя! дети и жены не боялись бы того, что их пап и мужей могут убить. везде царили бы любовь и согласие. человечество бы только расширялось. а ты же тормозишь его развитие. пусть мое письмо получилось коротким, но зато я высказала свою ненависть к тебе!или 2 война, ты так жестока. на тебе погибает много людей. с горем ждали люди, когда же закончится война? ! я не хочу, чтобы ты опять повторилась! на тебе воевали наши ровесники, пожилые люди, и многие из них не возвращались. дети ни за что! почему ты решила, что они виновны? ! почему их ждала такая участь? на эти вопросы до сих пор ответа не знает никто. были люди, те, которые не прятались за спинами чужих людей, они сами спасали других. строились цепочкой, не давая чужеземцам ворваться к ним на территорию! лично я этим людям! из них было много героев! во время войны было нечего есть, все голодали. умерло много людей, в большинстве младенцы. виновница в этом только ты, война! я тебе не !
Ну как то так в этом в романе «война и мир» у меня нет любимого героя, но один герой мне интересен. это соня. соня — племянница графа ростова, кузина — двоюродная сестра — наташи и николая. она живёт в доме ростовых, на их попечении. у неё нет ни богатства, ни приданого. «соня была тоненькая миниатюрненькая брюнетка с мягкими оттененными длинными ресницами взглядом, густою чёрною косою и желтоватым оттенком кожи на лице». если наташа у толстого — самка, то соня — кошка. «плавностью движений, мягкостью и гибкостью маленьких членов и несколько хитрою и сдержанною манерой она напоминала красивого, но еще не сформировавшегося котенка, который будет прелестною кошечкой». на протяжении нескольких глав толстой называет соню кошечкой: «кошечка, впиваясь в него глазами, казалась каждую секунду готовою заиграть и выказать всю свою кошачью натур и видно было, что кошечка присела только для того, чтоб еще энергичнее прыгнуть». почему же писатель сравнивает героиню с этим животным? возможно, писатель сравнивает ее с кошкой, имея в виду способность этого животного приспосабливаться. так и соня, живя у ростовых, тоже приспосабливается, ведь она — иждивенка. а позже толстой сравнит её с пустоцветом. «она пустоцвет, знаешь, как на клубнике? иногда мне ее жалко, а иногда я думаю, что она не чувствует этого, как чувствовали бы мы
Але після останніх подій я с подивом побачила, що велика частина жителів мого міста навіть цього не знають , не хочуть знати, і навіть ненавидять країну де живуть. Я не знаю, як можна народитися і жити в країні, все життя користуватися всіма її благами і не поважати і не любити цю землю!
Зараз я впевнилася, що просто жити в Україні та любити її, толерантно ставитися до своїх земляків, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. Це норма для кожного громадянина своєї країни.
Я кожного дня переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні корисні справи для своєї Батьківщини , для її зміцнення та розвитку і рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду. Я вважаю, що ці люди — це жителі з низьким рівнем свідомості, це вороги моєї Батьківщини , які сіють ворожнечу навколо своїх співвітчизників , пригнічують своїх співгромадян.
Мої однолітки та знайомі часто говорять про «бандерівців» та «нацистів». Я їм намагаюся довести, що не треба плутати націоналізм з нацизмом . Націоналізм – це любов до своєї нації, а нацизм – ненависть до всіх інших.
Я часто приймаю участь у суперечках та бесідах з ними про сучасні події, намагаюся переконати людей , приводжу різні історичні факти. Часто в таких розмовах я задавала питання: « Чому коли росіянин захищає свою країну – він патріот, а коли українець захищає свою країну від чужинців — нападників – він «фашист» ?». «Чому коли росіянин говорить на російській мові – він «просто русский», а коли українець розмовляє на українській мові – він «Петлюра недобитий», «Бандерівець», «Націоналіст» ?»
«Чому, коли росіяни лізуть до нас, в чужу країну, воювати , вони – патріоти, які відстоюють інтереси своїх громадян. А коли ми захищаємося або допомагаємо своїй армії – ми «хунта»?».
Але з цими людьми дуже важко розмовляти, у них ненормальне, нездорове сприйняття реальності. І логічних відповідей на ці та багато інших запитань отримати неможливо.
Про патріотизм судять не по словам, а по справах людини. Почуття патріотизму є виявом гордості за свою батьківщину, за матеріальні й духовні досягнення свого народу, готовність ставити інтереси своєї Вітчизни вище за свої власні.
Я переконана, що зараз кожен повинен посилено працювати на благо держави. Я не можу піти на війну, купити БТР або тепловізор. Але зараз важливий кожен, навіть самий маленький внесок у хід війни. Ми разом зі своїми друзями різними допомагаємо нашим солдатам, які біля нашого міста: відвідуємо їх на блок-постах, приймаємо участь у волонтерській діяльності, підтримуємо зв’язки з хлопцями з Західної України з організації «Будуємо Україну разом», ходимо на народне віче відстоювати свої права, проводимо різні акції, спрямовані на збір грошей та речей для армії.
Наша велика проблема в тому, що за 23 роки незалежності у нас не було загальнонаціональних цілей і більшість людей сходу не відчували себе як громадяни держави, як націю; не виховувалася гордість за свою країну; не пишалися нею, а все оглядалися на «братів». Ми розплодили велику кількість анти-патріотів, зрадників, ненависників України.
І зараз за це ми платимо величезну ціну — у цій війні гинуть найяскравіші патріоти, цвіт нашої нації.
Я впевнена, що саме жителі Донбасу винні в цій війні. В нашу спільну домівку вона прийшла через те, що вони дуже голосно кричали «Росія». І ось вона прийшла, ця гидка, імперська Росія зі своїми чеченцями і зброєю. Саме вони покликали війну в мою Україну і мають проклясти себе за це. За роки незалежності в Україні не було ні одного теракту, військових сутичок. Але вони хотіли «жити як в Росії». І ось воно: «ласкаво просимо» у пекло і руїни. Жоден українець тепер не може почувати себе у безпеці.
Але тепер у нас є ціль – побудувати суспільство, протилежне російському.
І ми маємо подякувати Росії хоча б за те, що вона показала більшості з нас наскільки ми любимо свою землю; за те, що з руїн відродилася Українська Армія і показала на весь світ силу духу українського солдата, який може без зброї зупинити армію агресора; що виявила величезну кількість патріотів нашої Батьківщини, за те, що згуртувала наш народ.
Я переконана, що народ який не має національної свідомості – це гній на якому проростають інші нації і народи.
І я вірю, що з такою кількість патріотів Україна переможе у цій страшній війні. Бо Україна – це така країна, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані, сильні духом жінки, де прапор має два кольори Світу – небесний та сонячний. І ніхто ніколи не зламає цих людей.
А якщо ми і встанемо на коліна – то тільки перед Богом!
Слава Україні!