У кожного в житті є свої речі чи люди, без яких не уявляєш свого життя. Для одного — це гроші, для іншого — близькі люди. Для мене найбільш цінним у житті є мої батьки, найрідніші люди. Саме вони від щирого серця бажають нам усього найкращого. Сенс батьківського життя — їхні діти.
Є багато прикладів з літератури, котрі доводять важливість батьків у житті кожного. Багато героїв відомих українських творів вбачать найціннішим скарбом свого життя батька й матір. Чудовим прикладом є й Маруся з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Дівчина з дитинства росла в любові й злагоді. Автор використовує пестливі слова, аби краще підкреслити ніжність дівчини, з якою вона ставилася до батьків.
Не можу не згадати відомої драми українського письменника Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головна героїня твору — звичайна селянська дівчина. Для неї найголовнішою в житті є її матір Терпелиха. Наталка залишилася без батька, тому дуже цінувала матусю, була готова на все заради неї. З самого дитинства дівчинка росла доброю, скромною, чесною, богомільною, працьовитою: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Після смерті батька вона почала ще більше допомагати матері. Саме заради найріднішої жінки Наталка готова була вийти заміж за нелюба. Дівчина дуже цінула матір, не хотіла, щоб Терпелиха хвилювалася за неї. Усі односельчани дивувалися її відданості батькам. Дівчина готова була йти на самопожертву заради своїх найрідніших людей: «Я покоряюсь вашій волі і для вас за першого жениха, вам угодного, піду заміж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати». Дякувати Богу, що Петро, коханий Наталки, знайшов її, і Возний поступився хлопцеві. Інакше, дівчині довелося б усе життя провести з нелюбом.
Також не можу не згадати роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» видатного українського письменника Панаса Мирного. У своєму творі він описує життя Чіпки Варениченка. Доля сільського хлопця була, м’яко кажучи, страшною. Комплекси дитинства дуже негативно впливали на долю хлопця. На жаль, з дитинства Варениченко був жорстоким, злим, ображеним на всіх. Я думаю, що лагідність, ніжність, розуміння, щирість матері до б хлопчику стати достойною людиною. Чіпці просто не було до кого горнутися, він не розумів цінності батьків.
Також не можу не згадати про Хюррем з повісті «Роксоляна» Осипа Назарука. Автор розповідає про українську дівчину, котра потрапила до Османської імперії й стала дружиною величного султана Сулеймана. Уже будучи поважною жінкою в Туреччині, вона не забувала про свою Батьківщину, зокрема про своїх батьків. Роксоляна переймалася життям своїх батька й матері, тому протягом майже сорока років на Україну не нападала Османська імперія. Хюррем цінувала своїх батьків, хоч і була дуже далеко від них.
Отже, тільки батьки є надійною опорою в житті кожного. Вона відіграють важливу роль, захищають від будь-яких життєвих негараздів. Найголовніше те, що саме ці люди з самого дитинства дарують нам почуття спокою, затишку, ніжності. Ніхто, окрім матусі, не зрозуміє краще й не підтримає. Ніхто, окрім татуся, не захистить і не дасть кращу пораду. Цінуймо наших батьків!
Вот✨
Ле́то Госпо́дне» — роман русского писателя Ивана Шмелёва, написанный в 1927—1948 годах. Состоит из трёх частей: «Праздники», «Радости», «Скорби». Одно из самых известных произведений автора. Это автобиографическое произведение, которое описывает жизнь в патриархальной купеческой семье глазами маленького мальчика. Русский уклад жизни описывается через церковный богослужебный год, начиная с Великого Поста: показаны не только церковные службы, молитвы, паломничества, но и семейный быт: традиционные праздничные и постные блюда, обычаи. Книгу Шмелёв посвятил Ивану Ильину и его жене Наталье. Был издан в полном варианте в Париже в 1948 году. «Праздники» были изданы отдельно в 1933 году в Белграде.
В связи с этим возникает важнейший вопрос: как действительно сильный человек относится к окружающим? Это один из основных вопросов, ответить на который не вся мировая литература. Позиция Горького здесь ясна. Кажущаяся сила Ларры, которому люди якобы не нужны, не выдерживает испытания одиночеством. В более поздних произведениях Горький усложняет вопрос: одиночество среди людей - следствие ли это силы или слабости? И дает ответ: сильный не может быть одинок, он всегда среди людей - пусть чуждых ему по духу, но страдающих. И это же понимает Сатин после встречи с Лукой. Но взгляды этих героев все равно расходятся в главном. Лука считает, что слабый должен найти в жизни опору и обязанность сильного ему в этом. Сатин уверен, что на самом деле сильному не нужна опора и ждать лучшего будущего в бездействии - не для настоящего человека. Он приходит к этому убеждению не сразу. Мы можем проследить за его развитием по ходу пьесы.
В одном из своих монологов Сатин говорит: "Старик - не шарлатан? Что такое правда? Человек - вот правда! Он это понимал... вы нет?" В этом, наверное, и состоит основной, ключевой момент произведения: соединение "правды" Сатина, оправдывающего Луку, с "ложью во имя " Луки.
Направленность этой удивительной пьесы-притчи не только не является какой-то случайной для Горького, а, напротив, чрезвычайно характерна для него, связана с чем-то тайным в его таланте. Для Горького было важным не только "что делать?", но и "как делать?", как воплотить, осуществить мечту. Поэтому у него, писателя активного, революционного гуманиста, так сокровенно и убедительно в той сложной, запутанной жизни прозвучали общефилософские темы: правда - бог свободного человека, ложь - религия рабов и хозяев.
Та огромная правда жизни, которую Горький жадно собирал и носил в своем сознании, правда бытовая, психологическая, моральная, социальная всего естественнее воплощалась в широких, емких, свободных формах прозаического повествования, в формах реализма, который на вершинах своей зрелости был у Горького реализмом социалистическим.
Как беспощадный писатель-реалист Горький создал целую энциклопедию русской жизни - художественную энциклопедию конца XIX - начала XX века. Среди своих героев-искателей он неизменно отдавал предпочтение растущему человеку. Однажды он писал об этом так: "Моя задача - пробуждать в человеке гордость самим собой, говорить ему о том, что он в жизни - самое лучшее, самое значительное, самое дорогое, святое и что, кроме него, нет ничего достойного внимания. Мир - плод его творчества, Бог - частица его сердца и разума".
Мир горьковских произведений - это мир, постоянно изменяющийся, в нем необратимо осуществляются процессы "разрушения" и "созидания" личностей. Горький и здесь шел в ногу со своим временем: как в его отечестве всё "стронулось" с неподвижной точки навстречу будущему, так и он, сын своего века, был охвачен этим процессом обретения новой истины, новой веры.
Лишь сильный человек, утверждает Горький смотреть в лицо реальности. Но без цели в жизни, без уверенности в своих возможностях изменить мир он не как не противостоять невзгодам. В пьесе "На дне" мы видим людей сильных духом, но не знающих долга перед собой и окружающими. Бубнов, которому многое дано, уже утратил себя. Барон издевается над всеми и быстро теряет человеческие черты. Сатин лишь в начале этого пути. Кто знает, какая судьба ждала бы его, не появись в ночлежке Лука... Недаром Сатин позже скажет, что Лука подействовал на него, как кислота на потуекнЪвшую монету. Сатин понимает, что назначение сильного - не утешать страдающих, а искоренять страдание, зло. Это одно из/амых твердых убеждений Горького.
Для Горького сила - в стремлении идти вперед "к свободе, к свету". Лишь горячее сердце и сильная воля, вера в победу пройти этот путь. И память о тех, кто на этом пути пожертвовал собой ради других, как звезды - искры сердца Данко - будут освещать дорогу идущим следом.