Одной из самых впечатляющих книг А.Н. Островского стала пьеса «Гроза». Это произведение по праву может называться шедевром русской классической литературы. Любой ученик, читавший это произведение, знает, насколько оно печально. Но, несмотря на невероятно трагичный финал, пьесу относят к жанру драмы, а не трагедии. Этому есть объяснение. Необходимо заглянуть во внутренний мир главной героини пьесы и ответить на вопрос: «а был ли у нее иной путь, кроме самоубийства?»
Катерина – необычайно добрая и нежная девушка. Она росла в семье, где с детства героиню всячески окружали заботой и ласкою. Катерина росла в родительском доме, словно птичка на воле: делала, что и когда хотела, наделенная свободой и доверием со стороны родных. Героиня была по-настоящему счастлива, но все изменилось с ее замужеством. Попав в новый дом своего мужа Тихона, Катерине пришлось встретиться с жестокостью, алчностью и деспотичностью своей свекрови. Кабаниха была главой семейства, всех членов которого она держала в строгости и подчинении себе. Катерина, привыкшая к любви и атмосфере взаимопонимания, поникла и потеряла интерес к жизни.
Девушка изрядно нуждалась в любви, но от мужа Тихона ей не удавалось ее получить. Она жаждала защиты от злобной Кабанихи, но и тут Тихон ничем не мог девушке, не имея сил и храбрости противостоять своей матери. Катерина, прибывающая в таких чуждых ей условиях, изо дня в день мечтала о воле, новой жизни. Ей хотелось стать птицей и улететь с этого дома, где нет места ни любви, ни заботе, ни счастью.
Улететь она, конечно, не могла. И тогда она встретила, как девушке тогда казалось, свое в связи на стороне. Но и тут Катерину ждало глубокое разочарование, а вместе с ним и стыд, и упреки всего дома. И тогда девушка решилась наложить на себя руки. И нельзя сказать, что эта смерть была трагична для самой Катерины. Напротив, смерть стала лишь ее избавлением от зла и мрака, царившего в доме Кабанихи только так героиня смогла обрести желаемую ею свободу.
Источник: Был ли иной путь у Катерины? - сочинение
1) Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всього п’ять років. Однак у дев’ять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, і хвороба прикувала її до ліжка. Лесі доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного разу її тітка , Олександра Антонівна, навчала дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся досить впевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на роялі.
2) Деякі дослідники першою любов’ю майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму – 18. Вони разом переводили Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним із керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре у в’язниці. А от першою справжньою любов’ю Лесі Українки називають її друга по нещастю – хворого на сухоти революціонера Сергія Мержинського . Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку він їй не сподобався, але поступово проник в душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». Помер чоловік у неї на руках у Мінську від туберкульозу легенів. Біля його смертного ложа Леся написала поему «Одержима»
3) Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
4) На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який відкрили 28 серпня 1970 року.
5) Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.
6) Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
7) Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.
8) Перші стосунки з чоловіком в Лесі Українки відбулися, коли їй було 15 років. Із Максимом Славинським, який вже був повнолітнім, вони разом перекладали Гейне (слово єднає). Проте пізніше Максима заарештують за кордоном і замучать до смерті у в’язниці чекісти.
9) Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.
10) Хоча Леся Українка не ходила до школи, її сім’я могла собі дозволити наймати приватних викладачів, які займалися освітою дівчини. До того ж, велику частину знань доньці передала мати — Олена Пчілка. Пізніше Лариса активно займалася самоосвітою, багато читала, а також удосконалювала свої знання з мов. Вона була поліглотом і досконало володіла:
українською;
російською;
польською;
болгарською;
німецькою;
французькою;
англійською;
італійською;
польською.
Моцарт сказал перед тем как сальери кинул в его стакан яд