У багатьох своїх поезіях торкається Тарас Шевченко і теми рідної природи, яку надзвичайно любив і завжди опоетизовував.
Наприклад, у поезії «Над Дніпровою сагою» природа у поета оживає, набуває людських рис. Старий явір стоїть понад берегом Дніпра й журиться, що назавжди залишиться без вірної дружини, так і посивіє в самотині. Як відомо, дерева сивіти не можуть, так само, як і журитися, але Тарас Шевченко надає явору такого вміння. Ялинка з калиною змальовані в образі молодих, гнучких дівчаток, які сміються та співають, повбирані квіточками.
Неодноразово поет звертався до описів природи тоді, коли хотів підкреслити ту чи іншу атмосферу. Наприклад, поезія «Причинна» починається описом бурі, і це настроює читача на щось небезпечне, грізне, трагічне. Опис бурі надзвичайно майстерний. Могутній Дніпро реве та стогне від поривів сердитого вітру. Місяць зблід, колихаю- чись між хмарами, наче човен на синіх хвилях. Чутно крик сичів та скрип ясеня.
Коли читаєш опис бурі, стає моторошно, настільки реалістично змальовано її поетом.
Чудові картини природи автор змальовує і в поемі «Княжна». Із замилуванням оспівує поет вечірню зорю, з якою він веде розмову. Перед читачем постає картина, де в тихому Дніпрі купається сонечко, яке заходить за обрій. Постає веселка, перекинута через річку. Постають тихі, розкішні дерева, що миють свої віти у хвилях Дніпра.
Отже, картини рідної природи були невід’ємною частиною творчості Тараса Григоровича Шевченка, і ці природні описи вдавалися йому надзвичайно.
II варіант
Ім’я Тараса Григоровича Шевченка відомо у нашій країні всім — і маленьким, і дорослим. Це один з найвидатніших поетів України. Його вірші ми вивчаємо в школі, багато з них покладено на музику. У своїх творах Шевченко писав про любов до Батьківщини, про козацьку долю, про пригнічення кріпаків і сваволю панів, про людську радість та горе. В багатьох віршах поет оспівує красу рідного краю.
З великим ліризмом малює поет знайомі з дитинства картини: безкрайні степи, осяяні сонцем, верби понад водою, вітерець у комишах, сині дніпрові хвилі.
А над самою водою Верба похилилась;
Аж по воді розіслала Зелені віти...
Природа перетворюється на наших очах, і починає здаватися, що поринаєш у чудову, чарівну казку. Дерева, стави, звірі і птахи оживають і звертаються до нас людською мовою:
Явор каже: Похилюся Та в Дніпрові скупаюся.
Шевченко часто порівнює у своїх віршах людей з природою. Калина з лозою виступають у нього як дівчатка, явір уподоблюєть- ся козакові:
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Через образи природи автор розкриває риси характеру, думки, долі людських персонажів.
Читаючи вірші Шевченка, ми вчимося краще розуміти природу, любити
Это стихотворение поддержало декабристов и стала их радостным событием.