Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:
Я рвуся від жаги, і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску побачила вона Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.
Мне понравилась комедия фонвизина «недоросль». она принуждает читателя улыбнуться над смешными и нелепыми героями. писатель высмеивает дремучее невежество и нежелание хоть как-то изменить ситуацию, неверное воспитание дворянских детей, их лень и отсутствие своей позиции. комедия «недоросль» кажется забавнй лишь на первый взор. естественно, можно осудить госпожу простакову за её неверное и неразумное воспитание собственного сына. но ведь за свои ошибки она получила достойное наказание. слова "недоросли" в конце комедии — это живое подтверждение настоящего презрения и равнодушия, которые он испытывает по отношению к собственной матери. мать потакала всем капризам собственного ребенка, но конкретно это и оказалось самым нехорошим фактором, превратившим митрофанушку в убогое и ничтожное существо. простакова — персонаж совсем колоритный, она олицетворяет собой все человеческие пороки и слабости. таковым же смотрится её брат, любимое место которого — хлев со свиньями. недалеко от них ушел и митрофанушка. он не владеет ни разумом, ни благородством, ни возвышенными рвениями. он примитивен и жалок. непременно, все эти персонажи совсем комичны. но совместно с тем в данной комичности кроется большая человеческая катастрофа. такие пороки, как грубость, жадность, лицемерие, равнодушие, невежество, свидетельствуют о большой нравственной деградации людей. низость и убожество простаковых и скотининых являются отрицательными свойствами, воздействующими на жизнь остальных людей, то есть в произведении идет противостояние меду добром и злом. и весь ужас заключается в том, что зло на самом деле сильнее. надеюсь
Наталья главная героиня живет в россии у нее есть отец советник царя матери нет , воспитывает ее няня . воспитывается наталья по укладу- утром идет молиться в церковь , занимается рукоделие иногда выходя на прогулку в сад с няней (по разрешению отца) , также под присмотром няни она общается подругами . через некоторое время происходит встреча главной героини с молодым человеком алексеем -они влюбляются и с няни тайно сбегают и венчаются тем самым обижает своего отца .живя с алексеем наталья молится о том чтоб отец ее простил .когда пришла война наталья переодевается в мужскую одежду и идет воевать и этим поступком вымаливает прощение у отца.
Я рвуся від жаги,
і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.