i. античний міф — основа п'єси б. шоу "пігмаліон". (1913 р. побачила світ п'єса б. шоу "пігмаліон". автор назвав її "романом на п'ять актів" і присвятив відомій актрисі кемпбелл — першій виконавиці ролі елізи дулітл. в основу п'єси покладено античний міф про скульптора пігмаліона. він зневажав жінок, а на перше місце у житті ставив мистецтво. якось він вирізьбив із слонової кістки статую морської богині галатеї. його творіння було настільки прекрасним і довершеним, що скульптор закохався у німу статую. пігмаліон попросив богиню афродіту оживити статую. богиня пішла назустріч творцеві і незабаром галатея стала дружиною пігмаліона. однак п'єса б. шоу далека від художнього переказу античного міфу. вона збагачена авторськими доробками, художньо довершена, хоча основна думка міфу збережена.)
ii. провідна думка п'єси б. шоу "пігмаліон". (вона є єдиною що для міфу, що для п'єси б. шоу: погляди людини не можуть бути сталими і незмінними, життєві обставини змінюють і саму людину. позбавлений форми шматок глини в руках справжнього митця може стати витвором мистецтва. сила його — безмежна, адже саме мистецтво пробуджує духовну сутність людини і наділяє її красою і внутрішньою свободою.)
1. основна сюжетна лінія п'єси б. шоу. (двоє вчених — знавець фонетики хігінс і його шанувальник з індії пікерінг — стали свідками брутальної розмови квіткарки з молодим паном. знавець фонетики був вражений вимовою квіткарки, бо "з такою вимовою сиді повік у канаві". щось його змушує сказати співрозмовникові, що, попрацювавши над мовою дівчини, він міг би перетворити її на герцогиню, а вже покоївкою чи продавчинею вона б могла легко влаштуватися на роботу. дівчина почула ці слова і наступного дня прибула до лабораторії хігінса з проханням давати їй уроки фонетики. вона навіть обіцяла заплатити вченому. хігінс хотів відмовитися від набридливої квіткарки, але пікерінг нагадав йому вчорашню розмову і запропонував експериментальним шляхом перевірити, чи зможе хігінс за три місяці зробити з вульгарної квіткарки герцогиню і ввести в оману світське товариство її бездоганною вимовою. хігінс погодився і взявся за тяжку працю. експеримент вийшов вдалий. і це відповідало переконанням самого драматурга, що мистецтво здатне творити чудеса. професор фонетики допоміг елізі дулітл досконало опанувати ійську літературну мову, манери світських панн і стати схожою на справжню леді.)
2. парадоксальність змісту п'єси б. шоу. (п'єсою "пігмаліон" б. шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим. п'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі елізи дулітл. та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)
iii. п'єса б. шоу на світовій сцені. (п'єса б. шоу швидко здобула популярність. окрім того, сюжет "пігмаліона" став основою мюзиклу "моя прекрасна леді", а за його мотивами створено фільм- "галатея".)
На мою думку, перемогло зло тому що дракон був не лютим і кровожерливим хижаком,а був добрий писав вірші і харчувався тільки травичкою. крім того помер пустельник який допоміг дракону грицьку опанувати освіту, вони часто проводили час разом проте чоловік помер від хвороби. а король викликав лицарів які зрештою і вбили дракона, невинного ні в чому. але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? одного дракона на всю державу замало. де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? коли народ не має кого проклинати – сили його пі. боже! пошли нам драконів! ”
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
i. античний міф — основа п'єси б. шоу "пігмаліон". (1913 р. побачила світ п'єса б. шоу "пігмаліон". автор назвав її "романом на п'ять актів" і присвятив відомій актрисі кемпбелл — першій виконавиці ролі елізи дулітл. в основу п'єси покладено античний міф про скульптора пігмаліона. він зневажав жінок, а на перше місце у житті ставив мистецтво. якось він вирізьбив із слонової кістки статую морської богині галатеї. його творіння було настільки прекрасним і довершеним, що скульптор закохався у німу статую. пігмаліон попросив богиню афродіту оживити статую. богиня пішла назустріч творцеві і незабаром галатея стала дружиною пігмаліона. однак п'єса б. шоу далека від художнього переказу античного міфу. вона збагачена авторськими доробками, художньо довершена, хоча основна думка міфу збережена.)
ii. провідна думка п'єси б. шоу "пігмаліон". (вона є єдиною що для міфу, що для п'єси б. шоу: погляди людини не можуть бути сталими і незмінними, життєві обставини змінюють і саму людину. позбавлений форми шматок глини в руках справжнього митця може стати витвором мистецтва. сила його — безмежна, адже саме мистецтво пробуджує духовну сутність людини і наділяє її красою і внутрішньою свободою.)
1. основна сюжетна лінія п'єси б. шоу. (двоє вчених — знавець фонетики хігінс і його шанувальник з індії пікерінг — стали свідками брутальної розмови квіткарки з молодим паном. знавець фонетики був вражений вимовою квіткарки, бо "з такою вимовою сиді повік у канаві". щось його змушує сказати співрозмовникові, що, попрацювавши над мовою дівчини, він міг би перетворити її на герцогиню, а вже покоївкою чи продавчинею вона б могла легко влаштуватися на роботу. дівчина почула ці слова і наступного дня прибула до лабораторії хігінса з проханням давати їй уроки фонетики. вона навіть обіцяла заплатити вченому. хігінс хотів відмовитися від набридливої квіткарки, але пікерінг нагадав йому вчорашню розмову і запропонував експериментальним шляхом перевірити, чи зможе хігінс за три місяці зробити з вульгарної квіткарки герцогиню і ввести в оману світське товариство її бездоганною вимовою. хігінс погодився і взявся за тяжку працю. експеримент вийшов вдалий. і це відповідало переконанням самого драматурга, що мистецтво здатне творити чудеса. професор фонетики допоміг елізі дулітл досконало опанувати ійську літературну мову, манери світських панн і стати схожою на справжню леді.)
2. парадоксальність змісту п'єси б. шоу. (п'єсою "пігмаліон" б. шоу довів, що люди з народу'аж ніяк не поступаються перед представниками світського товариства запасом творчих сил і енергії. якщо бідність і робить людину духовно збіднілою, то за певних обставин у ній можуть пробудитися небачені можливості для вдосконалення. проте головний парадокс — парадокс людини — залишається автором нерозгаданим. п'єса спонукає глядача дискутувати і висловлювати припущення щодо подальшої долі елізи дулітл. та який би шлях вона не обрала в житті після науки у професора фонетики, брутальною, духовно бідною і приниженою вона вже ніколи не буде. душа її відкрилася до краси, духовної свободи, до мистецтва.)
iii. п'єса б. шоу на світовій сцені. (п'єса б. шоу швидко здобула популярність. окрім того, сюжет "пігмаліона" став основою мюзиклу "моя прекрасна леді", а за його мотивами створено фільм- "галатея".)