Обломов понимает свое духовное падение, — тем сильнее его душевная драма. "Он болезненно чувствовал, что в нем зарыто, как в могиле, какое-то хорошее, светлое начало, может быть, теперь уже умершее, или лежит оно, как золото в недрах горы.. . Но глубоко и тяжело завален клад дрянью, наносным сором". Обломов понимает и причины своей духовной гибели. Когда Ольга спросила его: "Отчего погибло все?. . Кто проклял тебя, Илья?. . Что сгубило тебя? Нет имени этому злу... ", — "Есть, — сказал он чуть слышно.. . — обломовщина! ".
Гончарову удалось создать типичный характер, порожденный крепостнической действительностью. Классовыми корнями ему служит русское барство с его паразитизмом. В образе крепостного слуги Захара писатель показывает другую сторону "обломовщины" — губительное действие крепостничества на человека, лишенного свободы. Обломовщина воспитала у Захара рабскую психологию. Жизнь ввергла его в умственное убожество и в то же время развила в нем лень и косность. Илья Ильич был прав, думая о своем слуге: "Ну, брат, ты еще больше Обломов, нежели я сам".
черты положительные Гончарову удалось воплотить в Ольге Ильинской. Ольга — натура независимая, сильная, решительная. Ей свойственно стремление к жизни деятельной и осмысленной. Поэтому, полюбив Обломова, она проникается желанием возродить его от духовной и нравственной гибели. Поняв, что Обломов не сможет сбросить с себя апатию и лень, она бесповоротно порывает с ним. Прощальные слова, с которыми обращается Ольга к Обломову, говорят о ее высоких требованиях к тому, кого она любит: "Ты кроток, честен, Илья; ты нежен.. . голубь, ты прячешь голову под крыло — и ничего не хочешь больше; ты готов всю жизнь проворковать под кровлей.. . да, я не такая: мне мало этого... " Интересно, что Ольга становится женой Штольца. Но, естественно, это замужество не приносит ей счастья.
Бессознательные мотивы и стремления, которые определяют поведение Обломова — это своего рода "бездна". Во многом личность Обломова так и остается неразгаданной.
Н. А. Добролюбов в статье "Что такое обломовщина? " дал блестящий и до сих пор непревзойденный анализ романа. Он отмечает, что общественное значение романа "Обломов" заключается в том, что в нем показана русская жизнь, создан "современный русский тип" и одним словом определено характерное явление дворянско-крепостнической действительности: "Слово это – обломовщина; оно служит ключом к разгадке многих явлений русской жизни".
Добролюбов показал, что образ Обломова представляет собой социально-психологический тип, воплощающий в себе черты помещика дореформенного периода. Состояние барства порождает в нем нравственное рабство: "…гнусная привычка получать удовлетворение своих желаний не от собственных усилий, а от других развила в нем апатичную неподвижность и повергла его в жалкое состояние нравственного рабства. Рабство это переплетается с барством Обломова, так как они взаимно проникают друг в друга и одно другим обуславливается". Обломовы – это все те, у кого слово расходится с делом, кто на словах только желает лучшего и не свое желание претворить в действие.
"Обломовщина" как социально-психологическое явление не исчезло с уничтожением крепостнического строя. Пережитки ее – инертность, косность, эгоизм, паразитизм, лень, расхлябанность, разгильдяйство – продолжают жить. Обломовщина страшна тем, что она губит талантливых людей и превращает в инертное ничто, в жалких неудачников.
Повесть-притча "Чайка під назвою Джонатан Лівінгстон" побачила світ Заході. Вийшовши з-під пера маловідомого людини, вона період коли отримала увагу читача і критики, потім він пробилася до гучної слави, а сьогодні впевнено лягла на книжкову полицю класики поруч із такими шедеврами, як "Маленький принц" Сент-Екзюпері.
Феномен притчі досі загадковий.
Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.
Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.
Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, які просили розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.
Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.
Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.
Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".
Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...
Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.
«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.
Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.
У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?
"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".
Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.
Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань:
Повесть-притча "Чайка під назвою Джонатан Лівінгстон" побачила світ Заході. Вийшовши з-під пера маловідомого людини, вона період коли отримала увагу читача і критики, потім він пробилася до гучної слави, а сьогодні впевнено лягла на книжкову полицю класики поруч із такими шедеврами, як "Маленький принц" Сент-Екзюпері.
Феномен притчі досі загадковий.
Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.
Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.
Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, які просили розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.
Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.
Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.
Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".
Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...
Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.
«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.
Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.
У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?
"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".
Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.
Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань:
Гончарову удалось создать типичный характер, порожденный крепостнической действительностью. Классовыми корнями ему служит русское барство с его паразитизмом. В образе крепостного слуги Захара писатель показывает другую сторону "обломовщины" — губительное действие крепостничества на человека, лишенного свободы. Обломовщина воспитала у Захара рабскую психологию. Жизнь ввергла его в умственное убожество и в то же время развила в нем лень и косность. Илья Ильич был прав, думая о своем слуге: "Ну, брат, ты еще больше Обломов, нежели я сам".
черты положительные Гончарову удалось воплотить в Ольге Ильинской. Ольга — натура независимая, сильная, решительная. Ей свойственно стремление к жизни деятельной и осмысленной. Поэтому, полюбив Обломова, она проникается желанием возродить его от духовной и нравственной гибели. Поняв, что Обломов не сможет сбросить с себя апатию и лень, она бесповоротно порывает с ним. Прощальные слова, с которыми обращается Ольга к Обломову, говорят о ее высоких требованиях к тому, кого она любит: "Ты кроток, честен, Илья; ты нежен.. . голубь, ты прячешь голову под крыло — и ничего не хочешь больше; ты готов всю жизнь проворковать под кровлей.. . да, я не такая: мне мало этого... " Интересно, что Ольга становится женой Штольца. Но, естественно, это замужество не приносит ей счастья.
Бессознательные мотивы и стремления, которые определяют поведение Обломова — это своего рода "бездна". Во многом личность Обломова так и остается неразгаданной.
Н. А. Добролюбов в статье "Что такое обломовщина? " дал блестящий и до сих пор непревзойденный анализ романа. Он отмечает, что общественное значение романа "Обломов" заключается в том, что в нем показана русская жизнь, создан "современный русский тип" и одним словом определено характерное явление дворянско-крепостнической действительности: "Слово это – обломовщина; оно служит ключом к разгадке многих явлений русской жизни".
Добролюбов показал, что образ Обломова представляет собой социально-психологический тип, воплощающий в себе черты помещика дореформенного периода. Состояние барства порождает в нем нравственное рабство: "…гнусная привычка получать удовлетворение своих желаний не от собственных усилий, а от других развила в нем апатичную неподвижность и повергла его в жалкое состояние нравственного рабства. Рабство это переплетается с барством Обломова, так как они взаимно проникают друг в друга и одно другим обуславливается". Обломовы – это все те, у кого слово расходится с делом, кто на словах только желает лучшего и не свое желание претворить в действие.
"Обломовщина" как социально-психологическое явление не исчезло с уничтожением крепостнического строя. Пережитки ее – инертность, косность, эгоизм, паразитизм, лень, расхлябанность, разгильдяйство – продолжают жить. Обломовщина страшна тем, что она губит талантливых людей и превращает в инертное ничто, в жалких неудачников.