Во глубине сибирских руд
Храните гордое терпенье,
Не пропадет ваш скорбный труд
И дум высокое стремленье.
Несчастью верная сестра,
Надежда в мрачном подземелье
Разбудит бодрость и веселье,
Придет желанная пора:
Любовь и дружество до вас
Дойдут сквозь мрачные затворы,
Как в ваши каторжные норы
Доходит мой свободный глас.
Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут - и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.
Трагический 1825 год, последующие тяжелые годы не смогли подавить в Пушкине страстной жажды свободы, надежды на ее достижение. В 1827 году он пишет послание «В Сибирь» и передает его с женой декабриста Н. Муравьева, которая отправилась к мужу, чтобы разделить его судьбу.
Среди декабристов было много друзей А.С. Пушкина. Весть о разгроме и арестах он воспринял как личную трагедию.
Послание написано в высоком стиле, в нем много абстрактных образов: Несчастье, Надежда, Свобода, Любовь, Дружество.
Автор рисует мрачное пространство, в котором оказались герои: «мрачное подземелье», «каторжные норы», «оковы тяжкие», «темницы». Эти образы создают трагическую атмосферу несчастья, постигшего друзей поэта.
Однако лирический герой уверен, что у несчастья всегда есть верная сестра – надежда. И он надеется, он верит в человека, в борца, который в самых тяжелых условиях сохранить в себе «гордое терпенье», верность своим идеалам, «дум высокое стремленье». Герой уверен, что «любовь и дружество», «свободный глас» единомышленника поддержать ссыльных им переносить все тяжести каторги. Он также уверен, что рано или поздно справедливость восторжествует, и это заставляет его радоваться:
оковы тяжкие падут, темницы рухнут –
и Свобода вас встретит радостно у входа,
и братья меч вам отдадут.
Финал стихотворения звучит оптимистично, он полон надежды и веры.
Известно, что декабристы получили послание поэта, и оно действительно очень поддержало их, было одним из немногих радостных событий их каторжной жизни.
ГУЛІВЕР (англ. Gulliver) - герой роману Дж. Свіфта "Подорож у деякі віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів» (1726). Роман Свіфта написаний у традиції меніппеі, в якій абсолютна свобода сюжетного вимислу мотивується «ідейно-філософської метою - створювати виняткові ситуації для провокування і випробування філософської ідеї - слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М. Бахтін) . Змістом меніппеі стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Г. , так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Г.
Перший - в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як справжній герой, і уособлює все найкраще, що є в людині: розум, красу, могутність, милосердя.
Другий - у Бробдінгнег. У країні велетнів Г. - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Г. про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Броб-дінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводок маленьких огидних плазунів, самих згубних із усіх, які коли-небудь повзали по земній поверхні».
Третій - байдужий і спокійний гач, акуратно фіксує безумства, каліцтва, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні бально-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантов Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними стрелдбрегів.
Четвертий - це Г. з країни гуінгнгнмов (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що потрапили на острів в результаті корабельної). Тут Г. - трагічно самотній і ненависний собі людина. А бути людиною - означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, хіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю.
Ці різні Гуллівера являють собою іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейной традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його висловах. Все, що бачить у своїх подорожах Г. , служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Г. - це нормальний, розумний, морально здорова людина, якого автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Г. розкривається людська природа: неприваблива і викликає огиду у будь-якого розумного істоти. Г. шукав в шаленому світі місце, в якому міг би знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуінгнгнмов, але сам же повертає його назад в Англію, бо в шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних засадах. А це означає, що Г. повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя.
Історія Г. - це історія людини, яка намагалася змінити людей і їх світ словом правди. У підсумку Г. змушений визнати, що «йеху являють собою породу тварин, зовсім не здатну до виправлення шляхом настанов та прикладів. Ось уже шість місяців минуло з часу появи моєї книжки, а я не тільки не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга справила хоча б одну дію, відповідне моїм намірам ». Г. відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить розраду лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Г. послужив прообразом героя-піонера у фільмі А. Л. Птушко «Новий Гуллівер» (1935), в якому персонаж Свіфта став діяльним учасником боротьби світів, соціалізму і капіталізму
Подробнее - на -
