ответ:Тундра — это природная зона, которая лежит севернее зоны лесов. На территории России она раскинулась от Кольского полуострова до Чукотки.
Климат
Тундра делится на три вида:
Южная — ближе всего к зоне лесов.
Средняя — севернее южной.
Арктическая — самая холодная, северная часть этого природного пояса. Она граничит с зоной вечных снегов.
Зима в этой климатической зоне длится 8-9 месяцев. Лето короткое — 3-4 месяца. Замерзшая земля летом почти не оттаивает, поэтому тундровую поверхность называют «вечной мерзлотой». Даже в середине лета здесь может ударить мороз и выпасть снег.Летняя температура не бывает выше +10˚ С. Земля оттаивает всего на несколько сантиметров. В южной части летом бывает до +11˚ С. Земля там оттаивает глубже и поэтому образуется много болот и озер.
Зимой снежный покров не превышает 15-30 см. Всё время дуют очень сильные ветра. Поэтому снег не лежит, а постоянно движется. С любых возвышенностей его сдувает полностью.
Осадков выпадает мало, но их всё равно больше, чем испаряется воды с земли. Поэтому почва перенасыщена влагой.
Почва
В тундре бывает песчаная, глинистая, торфяная, каменистая почва. На западе России — это глинисто-песчаные равнины с множеством рек, болот и озер. На востоке встречаются горные хребты и скалы.
Тундровые почвы совсем неплодородны. На высоких местах, где снег сдувается ветром, почва совсем не имеет растительности. На поверхность выступает только мерзлая глина или песок. Такие участки называют «глиняными медальонами».
Растительный мир
Когда ветер с силой гонит по равнине снег — он срезает торчащие верхушки трав и кустарников, словно подстригает их. Поэтому растения не могут вырастать высокими. Только в низинах южной тундры бывают деревья и кустарники в рост человека.
В основном тут растут травы, мхи и лишайники. Чем севернее — тем меньше встречается трав и больше мхов. В средней зоне попадаются стелящиеся ива и берёза. В арктической — стелящиеся кустарники.
Объяснение:
На землю спускаються сутінки і починає накрапати. А нас зустрічає родовий маєток Гоголів-Яновських – місце, яке дало світу генія – Миколу Васильовича Гоголя. Воно розкинулось на 33 гектарах у селі Гоголеве Шишацького району.
Тут, майже від воріт ми дізнаємось неймовірну романтичну історію кохання. Матір Гоголя, Марію Іванівну (1791–1868), уроджену Косяровськю, видали заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений Василь Панасович (Афанасійович) Гоголь-Яновський був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім’ї народилось іще одинадцять дітей, із яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю лікар М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою…Жила родина у маєтку, який як посаг успадкувала бабуся Миколи Гоголя.
Вдихаючи аромати запашних квітів і трав і разом з тим неповторний запах землі, коли йде дощ, ми заходимо до затишної оселі.
Аби не наслідити, взуваємо капці.
– Не шукайте пари, головне – не високо підіймайте ноги, аби капці не загубити і не дряпати паркет, – радить Ірина Олександрівна.
Неподалік входу ми можемо купити натуральний мед без домішок із пасіки Рудого Панька, тут же сувеніри (екскурсовод попереджує, що варто б купити їх, якщо пануємо, нині, бо більше в дім ми не повернемось). Далі йдемо затишним будинком, де зберегли атмосферу того часу, коли сам Микола Васильович жив та приїздив сюди. Дізнаємось про родові герби, що прикрашають стіни. Чуємо, як любив сам письменник розмальовувати кімнати: наносив фарбу так, що нині це б назвали євроремонтом, насправді такий вигляд мали стіни будинку, ніби то дорогі шпалери.
Дізнаємось в одному з залів і про справжній колір волосся Гоголя – темно-русявий із рудим відтінком (часто Миколу Васильовича зображують із темним, майже чорним), і про те, як поріднились два роди – Гоголів і Пушкіних (через сестру Миколи Гоголя).
А далі нас зустрічає привітна матінка – Марія Іванівна. Вона розповіла, якою мовою спілкувались Гоголі в родині (російською, бо тоді всі дворяни нею спілкувались), хоча з людом розмовляли українською.
Також матінка показала, як гарно малював її син: вікна зробили за його ескізами, килими виткали теж за малюнками Миколи Васильовича.
А ще він вишивав, знався на травах і сам любив трав’яні чаї.
Багато повідала пані про свого сина та маєток, але все це краще почути і побачити, відвідавши музей.
Ось частина розповіді від Марії Іванівни:
Коли Микола приїздив додому, він любив усамітнення. Тому матінка виділила йому кімнати у флігелі. До кабінету, що мав другий вхід-вихід, заходити комусь було заборонено. Рідні поважали бажання Миколи, ніхто не порушував цих традицій. Кімната маленька, меблі лише чорного кольору.
До слова, писав геній лише стоячи. Був невисокого зросту, нижчим 160 см (в експозиції є жилет, що належав Гоголю, на вигляд – дитячий).
