Чи часто ми, називаючи когось другом, задумуємось, а що ж це насправді таке – справжня дружба? мабуть, що ні. хтось один скаже: „в мене дуже багато друзів! ”, але якщо його спитати, хто для нього є справжнім другом, він задумається і не зможе відразу відповісти.а яким же має бути справжній друг? чи є якісь загальнообов’язкові правила , „закони” справжньої дружби? на мою думку, правил немає і не бути не може. тому що дружба вище кожного свої уявлення про дружбу і справжнього друга. для когось справжній друг – це той, хто „завжди ходить зі мною на різні вечірки і може позичити мені грошей”, а для когось – зовсім ні.для мене справжній друг – це той, хто не обмане і скаже правду, якою б гіркою вона не була. а ще друг ніколи не відмовить у і. коли потрапляєш в складну ситуацію, то першою протягнутою рукою буде рука справжнього друга і, коли втрачаєш сили йти по життю далі, першим плечем підтримки буде плече справжнього друга.друг перевіряється в біді і, щоб зрозуміти, чи друг поряд з тобою, треба ще пуд солі з’їсти з цією людиною.скористаюсь однією мудрістю: „легко померти за друга, але важко знайти такого друга, за якого легко померти! ” я згодна, і можу ще додати, що дружба перевіряється часом і життєвими ситуаціями.підсумовуючи, можу сказати, що, справді, дружба не має законів, але, на мою думку, має бути табу. табу на що? на зраду і на корисливість. адже, коли з’являється або те, або інше, то дружба перестає існувати, як на мене . а ви зі мною згодні?
В рассказе Фазиля Искандера «Тринадцатый подвиг Геракла» образ необыкновенного учителя, сеющего «разумное, доброе, вечное» . Это – Харлампий Диогенович – веселый человек, постоянно смешит своих учеников. Его шутки были добрыми, и дети не обижались на них. Харлампий Диогенович знал, что дети боялись, когда их высмеивают, поэтому, применяя методику «высмеивания» , он рассчитывал, что дети будут лучше учиться! Отчасти у него это получилось. Харлампий Диогенович, как утверждает сам рассказчик, не был «слабохарактерным» , как другие учителя. Это был справедливый человек, не потакал своим ученикам, но, безусловно, любил их. Его шутки были добрые, без сарказма: «это был не стихийный смех, а веселье, организованное сверху самим же учителем. Оно не нарушало дисциплины, а служило ей, как в геометрии доказательство от обратного» .
